Політична ситуація в Білорусі залишається однією з найбільш суперечливих у Східній Європі. Після 2020 року країна фактично перетворилася на авторитарну фортецю, де влада Олександра Лукашенка спирається на репресії. Тисячі білорусів опинилися за ґратами через участь у протестах проти фальсифікацій виборів.
Сьогодні у в’язницях Білорусі утримують понад 1200 політичних в’язнів, серед яких колишні кандидати в президенти, журналісти, правозахисники й активісти. Міжнародна спільнота роками намагалася тиснути на режим, проте системного прориву не відбувалося. Ситуацію змінив несподіваний фактор — дипломатія Дональда Трампа.
Чинний президент США, попри різку риторику на адресу Європи й сумнівні контакти з диктаторами, обрав нестандартний підхід до Лукашенка. Він демонструє готовність до «морквинної політики», обмінюючи теплі слова та символічні жести на конкретні поступки від Мінська. У цьому Трамп вбачає спосіб звільняти в’язнів.
Світлана Тихановська, лідерка білоруської опозиції в еміграції, ставиться до такого підходу прагматично. Вона наголошує: хоча компліменти Лукашенку неприємні для білорусів, якщо вони ведуть до звільнення ув’язнених, то цим потрібно користуватися. Її позиція — максимально використати відкриті можливості.
Найяскравішим прикладом став випадок із Сергієм Тихановським, чоловіком опозиціонерки та колишнім кандидатом у президенти. Після візиту спеціального посланця США Кіта Келлога Лукашенко несподівано наказав його звільнити. Це показало: навіть у диктатур можна знайти слабкі місця для тиску.
У вересні режим пішов ще далі, випустивши понад пів сотні політв’язнів у відповідь на скасування санкцій проти національного авіаперевізника Belavia. Для багатьох це стало свідченням, що транзакційна дипломатія може давати реальні результати, якщо її грамотно поєднати з іншими механізмами впливу.
Однак опозиція розуміє: стратегічних змін у Білорусі тільки американськими «морквинами» не досягти. Саме Європейський Союз, на переконання Тихановської, повинен зберігати жорстку позицію та поглиблювати санкції. Вони залишаються найдієвішим інструментом для послаблення економічної бази режиму.
Європейські санкції проти енергетичного, фінансового й транспортного секторів уже відчутно вдарили по білоруській економіці. Водночас опозиція вимагає ще більшої послідовності — щоб санкційний тиск був незворотним і не перетворювався на предмет торгу, як це відбувається у випадку Трампа.
Цікаво, що сама білоруська влада активно використовує ситуацію для власного позиціонування. Лукашенко говорить про «відновлення діалогу з Вашингтоном», підкреслює свої контакти з Трампом і навіть натякає на можливість його візиту до Мінська. Для диктатора це шанс легітимізуватися на міжнародній арені.
Проте опозиція наголошує: важливо відрізняти символічну риторику від реальної політики. Попри посмішки й компліменти, Білорусь залишається союзником Кремля у війні проти України, надає територію для російських військ та бере участь у дезінформаційних кампаніях. Це означає, що справжніх змін у режимі немає.
Сергій Тихановський, звільнений лише три місяці тому, ще шукає своє місце в опозиції. П’ять років ув’язнення, два з яких у повній ізоляції, залишили відбиток. Як він зізнається, «психологічно він досі у 2020 році». Водночас він уже готовий боротися за свободу решти в’язнів.
Його мета на найближчий час — робота над звільненням усіх 1300 політв’язнів. Він вважає, що опозиція має забезпечити не лише вихід людей із тюрем, а й їхню реабілітацію та соціальну підтримку. Це завдання стає ключовим у стратегії демократичних сил Білорусі.
Поєднання американської транзакційної дипломатії та європейського санкційного тиску може стати вирішальним чинником. Такий подвійний підхід створює баланс між швидкими результатами та довгостроковими змінами. Саме цього вимагає білоруське суспільство, яке продовжує боротися за свободу.
Трамп може грати власними «картами», використовуючи гнучкість і угоди з диктаторами. Європа повинна грати своїми — санкціями, політичною ізоляцією та послідовною підтримкою опозиції. Разом це формує шанс для реального тиску на Лукашенка й поступового демонтажу авторитарної системи.
Для білорусів важливо, щоб ці кроки не перетворилися на чергові дипломатичні ігри. Йдеться про життя й свободу тисяч людей. І якщо міжнародна спільнота здатна поєднати жорсткість і прагматизм, то навіть один із найстійкіших диктаторських режимів Європи може дати тріщину.
