Коли Дональд Трамп повернувся до Білого дому, Європейський Союз отримав не лише чергову хвилю критики, мит і погроз, а й парадоксальний бонус: нову внутрішню єдність. Те, що мало послабити європейський проєкт, несподівано його посилило.
Євросоюз ще донедавна боровся із внутрішніми кризами: Брекзит, криза довіри, популізм, міграційна політика. Але останні опитування свідчать про кардинальний розворот — рівень довіри до інституцій ЄС у більшості країн-членів сягнув максимуму за останні 20 років.
У Данії, традиційно скептичній до ЄС, сьогодні 74% громадян висловлюють довіру до Союзу. П’ять років тому таких було лише 63%. Міністр у справах Європи Марі Б’єрре пояснює: “Ми розуміємо, що разом — ми сильніші. І нам більше не хочеться бути мішенню для мит США.”
Політика “America First”, яку агресивно просуває Дональд Трамп, включає прямі атаки на ЄС: тарифні загрози, зневага до колективної безпеки та образи в бік союзників. Вашингтон більше не є безумовним гарантом безпеки — і ця реальність змусила Брюссель прокинутися.
За короткий час Євросоюз активізував оборонну співпрацю: у березні 2025 року було анонсовано 150-мільярдну програму спільних оборонних закупівель. Країни-члени отримали можливість брати позики під гарантії Брюсселя для закупівлі дронів, артилерії та ППО.
Показовий момент: навіть Велика Британія, яка залишила ЄС у 2020 році, подала запит на приєднання до оборонної ініціативи. На цьому тлі Франція та Німеччина суттєво зміцнили політичну координацію, а новий канцлер Фрідріх Мерц уже публічно назвав європейську армію “питанням виживання”.
Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії, стала центральною фігурою у формуванні нової європейської ролі. Вона укладає угоди з Індонезією, Південною Кореєю, Мексикою, просуваючи ЄС як глобального стабілізатора в умовах деструктивної конкуренції США та Китаю.
Навіть прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, яка раніше симпатизувала Трампу, зайняла чітко проєвропейську позицію. Після загрози 30% тарифів зі США вона заявила: “Європа має силу захищати свої інтереси — і Італія буде частиною цього процесу”.
Окремий пласт — зміна ставлення до США в очах європейців. Якщо раніше американське лідерство вважалося прикладом, то нині значна частина опитаних віддає перевагу європейським структурам.
Після кількох смертельних ДТП, спровокованих американськими туристами на вузьких дорогах Шотландії, а також спроб вторгнення США на територію Гренландії, риторика “західного лідера” більше не викликає безумовної довіри.
Проте найбільше тиску ЄС зазнає в економічній площині. Нові мита США можуть зруйнувати трансатлантичну торгівлю. Порт Роттердама, один із ключових логістичних хабів, уже готується до сценарію запровадження додаткових тарифів, які боляче вдарять по експорту.
Тому нині Брюссель активно працює над укладенням торговельної угоди з Вашингтоном до 1 серпня — дати, яку озвучив Трамп для запровадження мита. Якщо компромісу не буде, ЄС обіцяє симетричну відповідь.
Втім, на тлі зовнішніх загроз Європа бачить шанс: об’єднати ресурси, реформувати бюрократію та стати конкурентоспроможною у світі, де фінансові ринки США глибші, а технології Китаю — агресивніші.
Урсула фон дер Ляєн підсумувала: “Ми потребуємо нової Європи — відкритої, сильної, здатної формувати новий світовий порядок”. І хоча шлях буде непростим, уже зараз зрозуміло — Трамп став каталізатором глибокої трансформації.
Бо якщо Європу атакують зовні — вона, всупереч очікуванням, не розпадається. Вона консолідується. І це — головна геополітична несподіванка 2025 року.
