Європейські столиці опинилися перед новим викликом — оновлена національна стратегія Сполучених Штатів перетворила союзників по НАТО на об’єкт ідеологічного тиску. Документ, підписаний адміністрацією Дональда Трампа, стверджує, що Європа стоїть перед загрозою “цивілізаційного знищення” через міграцію та політику країн ЄС, і пропонує “виправити поточну траєкторію континенту”. Така риторика вперше офіційно закріплена на рівні нацбезпеки, що провокує не лише дипломатичне напруження, а й ризики для трансатлантичної геополітики.
У документі адміністрація прямо закликає США підтримувати так звані “патріотичні” сили всередині ЄС, тобто націоналістичні та ультраправі рухи, які орієнтуються на обмеження міграції та посилення національного суверенітету. Під цю категорію підпали британська Reform UK, німецька AfD та інші партії, що побудували свою програму на критиці Єврокомісії та традиційної інтеграційної моделі Євросоюзу. По суті, Вашингтон легітимізує популізм як інструмент власного впливу у внутрішній політиці континенту.
Європейські лідери миттєво відреагували на заяви, назвавши їх недипломатичними й неприйнятними. Ключові політичні фігури в Берліні та Римі підкреслили, що підхід Вашингтона становить “фронтальну атаку” на інституції ЄС. Висловлювання Трампа про бажання “зберегти Європу європейською” викликали асоціації з крайніми антиімміграційними наративами, які давно просувають ультраправі партії.
Попри традиційні твердження про нерозривність партнерства між США та Європою в питанні НАТО, нова національна стратегія акцентує увагу не на спільних безпекових інтересах, а на ідеологічній розбіжності. Документ натякає на потребу стримувати розширення альянсу, фактично повторюючи формулювання, характерні для позиції Росії щодо східноєвропейської безпеки. Це ставить під сумнів інтерес Вашингтона підтримувати поточну оборонну архітектуру регіону.
Особливо дискусійною є теза, що “деякі країни НАТО можуть стати демографічною меншістю”, якщо не обмежать імміграцію. Ця теза перегукується з теорією “великої заміни”, яку донедавна вважали маргінальною. Тепер вона використовується на рівні політики США, що легітимізує її у публічному дискурсі і стимулює антиміграційні ініціативи по всій Європі.
Політика адміністрації Трампа щодо ЄС знову змістила акцент на економічний та політичний тиск: від митних погроз до відкритої критики інституцій Євросоюзу, які Вашингтон звинувачує у “задушливому регулюванні” і “цензурі”. Водночас у документі практично не згадується підтримка демократії чи прав людини, що було традиційним елементом американської зовнішньої політики. Навпаки, щодо Близького Сходу Вашингтон прямо заявляє про необхідність “не втручатися у внутрішні справи держав”.
Це означає появу двох різних стандартів взаємодії: із союзниками США в Європі — через політичний тиск, з авторитарними режимами — через “прийняття їх такими, як вони є”. Такий підхід не лише підважує моральний образ США, а й зміщує фокус на цінність ситуативної вигоди замість демократичних принципів.
Особливу тривогу викликає відверта підтримка адміністрацією США політичних сил, які виступають проти традиційної системи партійної конкуренції в ЄС. Це ризиковано, оскільки втручання великої держави у внутрішні виборчі процеси може дестабілізувати політичну систему континенту. Деякі євродепутати вже назвали американську позицію “небезпечним втручанням”.
Європейські уряди розуміють, що стратегія Вашингтона має на меті формування довгострокової політичної культури, яка буде менш орієнтована на Брюссель та більше — на Вашингтон. Іншими словами, мова йде не про короткострокові конфлікти, а про зміну самої моделі впливу США на Європу. Це може стати фундаментальною загрозою європейській єдності.
Позиція адміністрації Трампа також підсилює антиєвропейську риторику всередині самого ЄС. Угорщина і деякі інші країни вже відкрито симпатизують американській позиції щодо переговорів з Росією та війни в Україні, що посилює внутрішні поділи. Коли США закликають підтримувати “патріотичні партії”, фактично йдеться про зміцнення сил, які відомі своєю антиукраїнською позицією та критикою допомоги Києву.
Риторика Вашингтона не лишається без відповіді. Європейські інституції попереджають, що відмова від принципів ліберальної демократії означатиме втрату об’єднавчого фундаменту. Відтак крутий поворот до націоналізму може сприяти поверненню політики “поділеного континенту”. ЄС опиняється між необхідністю зберігати співпрацю і потребою захищати власну ідентичність.
Проте головна проблема — руйнування довіри між союзниками у критичний момент європейської історії. На тлі війни України з Росією трансатлантична роз’єднаність може стати головним подарунком Кремлю, адже зменшення єдності в НАТО лише посилює позиції Москви. Відтак нова доктрина США має прямо протилежний ефект до того, що десятиліттями декларувала американська демократія.
У підсумку оновлена політика США відкриває етап, коли відносини Вашингтона та ЄС можуть перейти з партнерської моделі до конфліктної. Європі доведеться переосмислити власну роль, виходячи із припущення, що стратегічна підтримка може більше не бути безумовною. І тут вирішальним буде те, чи зможе ЄС вистояти перед тиском популізму, зберігаючи принципи єдності й демократії.
