Президент Дональд Трамп знову показав, що не прагне бути лідером усіх американців. Після убивства правого активіста Чарлі Кірка він спершу висловив співчуття родині, але швидко перейшов до нападок на ліберальну опозицію. Така реакція вкотре підкреслює: його політична стратегія побудована на поляризації.
Замість закликів до примирення, традиційних для американських президентів у кризові моменти, Трамп різко заявив, що «радикали зліва — головна проблема Америки». Він розділяє країну на два табори: тих, хто з ним, і тих, хто проти. Його опоненти автоматично стають ворогами, яким він обіцяє «помсту».
У своїй політиці Трамп не приховує, що діє як «президент червоної Америки». Допомога, федеральні програми та навіть надзвичайне фінансування йдуть у штати, де він має політичну підтримку, тоді як демократів він звинувачує у злочинності та слабкості. Це цілеспрямована модель управління, де вірність важить більше за єдність.
Політичні радники Трампа, зокрема Стів Беннон та Стівен Міллер, прямо говорять про «внутрішніх ворогів» у держслужбах, школах, судах та лікарнях. У риториці Білого дому формується образ США як країни, де половина населення — «радикалізовані вороги». Це небезпечний підхід, що ще більше поглиблює соціальний розкол.
Історично американські президенти — від Буша до Обами — намагалися принаймні символічно показувати, що вони очолюють всю націю. Але Трамп навпаки робить ставку на конфронтацію. Для нього політика — це не компроміс, а нескінченна боротьба, де виживають лише «сильні». Його мова віддзеркалює бізнесовий принцип: переможці забирають усе.
Критики нагадують, що саме така логіка розколу може підштовхнути країну до нової хвилі політичного насильства. Адже коли президент легітимізує поділ на «своїх» і «чужих», це стимулює радикалів діяти жорсткіше. Убивство Кірка стало черговим тригером, який Трамп використав не для єднання, а для подальшої ескалації.
Попри заклики деяких республіканців повернутися до риторики примирення, Трамп продовжує рух у протилежному напрямку. Він говорить не про «об’єднані Штати», а про боротьбу з «ворогами зсередини». Це стратегія, що може забезпечити йому лояльність електорату, але загрожує ще більшим розколом суспільства та підривом демократичних інститутів.
