Президент США Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати готові перейти до військового протистояння з Іраном у разі, якщо триваючі ядерні переговори не призведуть до остаточних домовленостей. У своєму інтерв’ю журналу Time, присвяченому першому кварталу його президентства, Трамп прямо повідомив: «Мені не складе труднощів втрутитися, якщо ми не досягнемо угоди. Якщо ми не домовимось, я очолюватиму атаку». Ця заява пролунала напередодні чергової, вже третьої суботньої зустрічі американських та іранських представників, мета якої — запобігти розвитку Тегераном ядерної зброї.
Дипломатичні контакти між Вашингтоном і Тегераном тривають від початку року: американські та іранські офіційні особи проводять раунди зустрічей під егідою посередників, намагаючись узгодити ключові положення нового договору. Однак попри оптимізм з обох сторін, досягти прориву поки що не вдається. Представники Ірану наполягають на знятті частини економічних санкцій, накладених США, тоді як Адміністрація Трампа вимагає жорстких гарантій неможливості створення ядерної зброї.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу уникає прямої критики президента США, водночас неодноразово наголошував, що з боку Ізраїлю не буде толерантності до ядерного потенціалу Ірану. За даними The New York Times, ізраїльські спецслужби готували плани удару по ядерних об’єктах Ірану, проте Трамп “не заборонив їм діяти, але й не зробив ці дії комфортними”, зазначив він у тому ж інтерв’ю. США фактично надали Ізраїлю свободу вибору, але віддали перевагу спробам переговорів замість авіаударів.
Ескалація військового протистояння може призвести до небаченої нестабільності на Близькому Сході. Іран формально підтверджує свою готовність вести дипломатичні перемовини, але відкидає ультиматуми щодо повного знищення усіх ядерних об’єктів. За оцінками західних аналітиків, будь-яка атака на ядерні потужності Тегерана призведе до відплати по інфраструктурі США в регіоні — насамперед по військових базах у Перській затоці та по силах коаліції в Іраку і Сирії.
Реакція міжнародної спільноти на ультиматум Трампа виявилася неоднозначною. Держави Євросоюзу закликали не допускати військового шляху розв’язання іранського ядерного питання, а низка конгресменів США висловила стурбованість ризиком широкомасштабного конфлікту. У Сенаті навіть внесли законопроєкт про необхідність попереднього погодження будь-якої воєнної операції проти Ірану із законодавчою владою. Одночасно Туреччина та Китай підтвердили підтримку дипломатичного врегулювання під егідою МАГАТЕ.
Якщо ядерні переговори остаточно зірвуться, Вашингтон опиниться перед вибором: продовжувати санкційний тиск і шукати подальші дипломатичні шляхи або застосувати силу. У першому випадку США ризикують втратити стратегічну ініціативу в регіоні, у другому — відкрити фронт, що потребуватиме значних людських і матеріальних витрат. Близькосхідні союзники Америки готуються до обох сценаріїв, розгортаючи підсилені сили на морі і в повітрі.
У геополітичному ракурсі загроза військової операції Трампом може стати маневром для посилення тиску на іранське керівництво та демонстрації рішучості перед виборцями. Однак подібна тактика нерідко призводить до небажаних наслідків: «ефекту бумеранга», коли відповідні удари по американських цілях можуть спровокувати радикалізацію частини іранського суспільства та загострення антивоєнних настроїв у сусідніх країнах.
Якщо Вашингтон обере силовий шлях, США доведеться координувати дії з регіональними партнерами — Саудівською Аравією, ОАЕ та іншими країнами Перської затоки. Водночас Москва може використати момент, щоб розширити свій вплив у Сирії та Іраку, пропонуючи Тегерану засоби протиракетної оборони. Паралельно Пекін, який прагне зберегти стабільність постачання енергоресурсів, займе стриману позицію, закликаючи до поваги до міжнародних норм.
Незалежно від обраного курсу, сьогодні позиція Трампа задає тон обговоренню глобальної безпеки — від ризиків ядерного розповсюдження до балансу сил у Перській затоці. Військова опція залишається «планом Б», але її активізація в будь-який момент може зробити мирні переговори формальністю. Від того, чи зможуть дипломати з обох боків знайти компроміс, залежить не лише майбутнє іранської ядерної програми, а й стабільність у всьому регіоні та імідж США як гаранта безпеки.
