У понеділок, 21 квітня 2025 року, втрата Папи Франциска стала приводом для загальнолатиноамериканської рефлексії: у кожній країні регіону його згадують як одного зі своїх. Аргентинець за походженням і перший понтифік із Латинської Америки, Франциск протягом 12 років понтифікату не лише символізував оновлення Церкви, а й реально втручався в суспільно-політичні дискусії щодо бідності, міграції та авторитарних режимів.
У Венесуелі тисячі вірян вийшли до катедр і площ, аби помолитися за душу покійного Папи та подякувати йому за увагу до страждальців. Монсеньйор Хесус Ґонсалес де Сарате, голова Венесуельської єпископської конференції, закликав пам’ятати Франциска як «миротворця, який об’єднував діалогом і молитвою, а не заборонами». На богослужіння в місті Валенсія зібралися й ті, хто раніше дистанціювався від Католицької церкви через політичні розбіжності з урядом.
Найчутливішою виявилася реакція в Нікарагуа — країні, де вже кілька років поспіль уряд Даніеля Ортеґи жорстко переслідує священиків та мирян. Католицькі активісти нагадали, що Франциск неодноразово засуджував репресії в Нікарагуа: принаймні 16 разів він публічно говорив про переслідування духовенства й називав режим Ортеґи й Мурільйо «грубою диктатурою». Проте для багатьох цього виявилося замало. Марта Патрісія Моліна, нікарагуанська правозахисниця, пригадує: «Ми почувалися кожного дня в небезпеці, а його слова про «диктатуру» звучали дедалі рідше». Дехто з протестувальників говорив про «тихий біль відмежованості», бо відчували потурання тих, хто міг би застосувати більш жорстку позицію проти насильства над Церквою.
Натомість у Бразилії президент-лідер лівих Луїс Інасіу Лула да Сілва закликав згадувати Франциска як “апостола соціального милосердя”. У своєму зверненні він підкреслив, що Папа «ніколи не ховався від бідності, мігрантів і корінних народів», а його енцикліки про культуру зустрічі і захист довкілля стали дороговказом для багатьох громадських ініціатив. Лула заохотив «нескінченний діалог між вірою й соціальною справедливістю», яким керував Франциск упродовж усього понтифікату.
У Мексиці, де 2016 року Франциск торкався болючих проблем корінних громад і теології звільнення, події понтифікату часто ставали цитатами в освітніх та громадських програмах. Клаудія Шейнбаум, перша в історії єврейка-президент Мексики, назвала його «справжнім гуманістом, який промовляв прямою, простою мовою, не боячись сказати правду про експлуатацію та нерівність». Вона згадала його молитву біля гробниці єпископа з руху теології звільнення й обіцянку «бути поруч із тими, хто має найменше шансів».
У Колумбії та Перу, де Франциск виступав із критикою деградації довкілля й захисту прав корінних індігенів, представники екологічних та громадських організацій на імпровізованих панахидах підкреслювали його роль у запуску глобальної екологічної дискусії. Вони нагадували, що його енцикліка «Laudato si’» стала для багатьох країн Латинської Америки дорогою до «зеленої трансформації»: від законодавства до шкільних програм.
Натомість у Кубі церковні кола говорили про симпатію до гуманного стилю його спілкування, хоча вимагали від Папи більш жорстких засуджень у бік режиму Кастро. Арієль Суарес Хаурейгі, віце-секретар Кубинської єпископської конференції, назвав Франциска «братом у вірі», який «не лякався особистої зустрічі з лідерами влади», нагадуючи його балконну промову 2015 року перед Фіделем і Раулем Кастро. Але ув’язнені й екзильовані кубинські пастори, такі як Мартіно Фелікс Леонар Барросо, відкрито заявляли: «Ми чекали від нього різкішого заклику проти репресій 2021 року, коли сотні громадян були кинуті за ґрати за протестні виступи».
У Венесуелі, де Папа провів першу подібну щорічну місію і де нинішній режим обмежує церковну діяльність, місцеві священики й активісти також розділяли полярні погляди. Монсеньйор Оскар Ароча, який організував поминальну месу в катедрі в Каракасі, заявив: «Франциск був останнім надійним голосом, який міг викликати до порядку як уряд, так і опозицію». Його назвали «папою вулиць», котрий завжди шукав тісного контакту з простими людьми, долаючи протоколи.
Попри відмінності в оцінках Папи Франциска, загальний настрій у Латинській Америці можна окреслити як суміш вдячності й розчарування. Йому дякують за те, що він став «криком болю й надії» для вразливих верств, і водночас критикують за нейтралітет там, де очікували більшої сміливості.
Нині, в дні після його смерті, в країнах регіону розпочинають процес вшанування пам’яті: запалюють свічки, організовують екуменічні богослужіння та публічні дискусії. Деякі єпископати оголосили про створення комісій з вивчення «соціального вчення Франциска» для подальшого впровадження його ідей у церковну пастораль і громадські програми.
У той час, коли вулиці Буенос-Айреса, Мехіко, Каракасу, Манагуа й Гавани затихають у жалобі, звучить нагадування: Франциск ніколи не був далеким ієрархом у ватиканській пелери. Він завжди був «одним із нас» — голосом Латинської Америки, яка прагнула милосердя, справедливості й людської гідності. І ця спадщина, незважаючи на критику й суперечки, залишиться в серцях багатьох поколінь.
