25 березня 2026 року російські удари пошкодили два енергетичні об’єкти в Чернігівській області, через що без світла залишилися майже 212 тисяч споживачів. За даними Chernihivoblenergo, спершу було знеструмлено близько 150 тисяч абонентів у Чернігові та Чернігівському районі, а згодом ще майже 62 тисячі — у трьох інших районах після удару по об’єкту в Ніжинському районі.
Паралельно постраждав і Славутич у Київській області: близько 21 тисячі жителів тимчасово залишилися без електропостачання, а критичну інфраструктуру перевели на резервне живлення. Тобто йдеться не про локальний збій на одному вузлі, а про ширший удар по північному енергетичному поясу, який живить міста поза безпосередньою лінією фронту.
Ці атаки відбулися на тлі нової хвилі масованих повітряних ударів. За зведеннями, у попередні 24 години Росія випустила по Україні сотні дронів, а 24 березня Повітряні сили назвали денну атаку однією з найбільших за час війни. На цьому тлі ураження енергооб’єктів Чернігівщини виглядає частиною більшої схеми: перевантажити ППО, а потім добивати регіональні енергетичні вузли.
За оцінкою Дейком, Кремль повернувся до тактики, яка дає не лише миттєвий ефект у вигляді блекауту, а й накопичувальний — через втому ремонтних бригад, зношення обладнання та повторні удари по вже пошкоджених ланках. Саме тому Чернігівщина виглядає зручною мішенню: тут навіть часткове ураження підстанцій або мереж швидко дає великий соціальний ефект.
Важливо й те, що це вже не перший подібний епізод за останні дні. Ще 21 березня голова Чернігівської ОВА повідомляв, що ранковий удар по енергооб’єкту в Ніжинському районі залишив більшу частину області без світла. Reuters тоді писав, що Чернігівщина вже сильно постраждала від зимових відключень на тлі найпотужнішої за чотири роки кампанії РФ проти української енергосистеми.
Це означає, що нинішній удар не варто читати як «черговий наліт». Росія, схоже, працює по циклу: вибиває об’єкт, дає мінімальний час на часткове відновлення, а потім повертається знову. Для цивільного населення це створює ефект затяжної нестабільності, коли зникає не тільки світло, а й передбачуваність роботи транспорту, насосних станцій, лікарень і зв’язку.
На стратегічному рівні це ще й перевірка меж української енергостійкості. Міжнародне енергетичне агентство прямо називає енергетичну безпеку України «нагальним викликом» і вказує, що країні потрібні як негайні рішення для захисту системи, так і довші кроки для підсилення стійкості. Коли удари йдуть не по одній ТЕС, а по регіональних вузлах і лініях, відновлення стає дорожчим і повільнішим.
Показово, що наслідки таких ударів уже виходять за межі України. Після російських ударів по енергетичній інфраструктурі в Україні Молдова 25 березня запровадила 60-денний режим енергетичної надзвичайної ситуації, бо було пошкоджено ключову лінію електропередач, яка забезпечувала імпорт струму з Румунії. Це демонструє, що атаки на українську енергетику дедалі частіше мають регіональний ефект.
Головний висновок з удару по Чернігівщині такий: Росія знову робить ставку на енергетичний примус. Не обов’язково занурити всю країну в темряву одразу — достатньо методично бити по вразливих регіонах, змушуючи Україну постійно перекидати ресурси на ремонт, резервне живлення і захист підстанцій. У цьому сенсі 25 березня було не окремою новиною, а ще одним днем великої війни проти української інфраструктури.
