Війна в Україні створила найбільшу внутрішню міграцію в Європі з часів Другої світової. За три з половиною роки бойових дій понад 4,5 мільйона громадян стали внутрішніми переселенцями, ще мільйони — біженцями за кордоном. Для більшості повернення додому неможливе: житло знищене, міста окуповані або лежать у руїнах.
За оцінками Київської школи економіки, збитки житлового фонду перевищують $60 мільярдів, і руйнування тривають щодня. Державна програма компенсацій працює, але вона перевантажена бюрократією та браком коштів. Заявки через платформу єВідновлення часто розглядають місяцями, тоді як люди залишаються без даху над головою.
Олексій Прима, координатор гуманітарної місії «Проліска», який сам пережив евакуацію з Сєвєродонецька, щодня допомагає новим біженцям. За його словами, навіть тепер, коли уряд активніше втручається в процес, щодня з прифронтових зон прибувають сотні людей, яких часто доводиться тимчасово розміщувати у наметах чи гуртожитках.
Держава виділила у 2025 році 15 мільярдів гривень на підтримку внутрішніх переселенців. Ці кошти дозволили понад 7 300 родинам придбати житло, ще 3 000 очікують фінансування до кінця року. Усього через програму єВідновлення компенсацію різного типу отримали понад 135 тисяч сімей. Але цього замало порівняно з масштабом руйнувань.
У серпні волонтери повідомляли про колапс у місті Павлоград, де через масовані атаки росіян доводилося ставити наметові містечка для сотень новоприбулих. Після втручання уряду ситуацію вдалося частково стабілізувати: зараз триває евакуація ще 17 тисяч людей із фронту, зокрема маломобільних громадян.
Для тимчасового розміщення держава створила 1 095 об’єктів колективного проживання, які можуть вмістити понад 77 тисяч осіб. Частина гуртожитків відремонтована, проте більшість умов залишаються базовими — часто без окремих кухонь і ванних кімнат. «Так, це не власна квартира, але краще, ніж жити під обстрілами», — каже Прима.
Місцеві громади додають власні ресурси: виділяють сотні мільйонів гривень на ремонти, пропонують пільгові кредити на житло, спрощують переоформлення майна. Проте лише у Києві зруйновано понад 2 300 будинків, і влада планує відновити лише кілька десятків — масштаби трагедії перевищують можливості бюджету.
Особливо складна ситуація у тих, хто втратив майно на окупованих територіях. Лише нещодавно держава дозволила їм подавати заявки на компенсацію без фотофіксації руйнувань. Та багато людей змушені повертатися під російський контроль, щоб продати власність чи отримати хоч якісь гроші.
За словами Вадима Бойченка, мера Маріуполя у вигнанні, близько 30% жителів міста повернулися на окуповану територію саме через відсутність житла на підконтрольній Україні частині. «Без російського паспорта там не можна навіть продати квартиру», — додає депутат міськради Максим Бородін.
Маріуполь став символом втрати: тисячі загиблих, десятки тисяч зруйнованих осель. Тепер Росія роздає українські квартири своїм «лояльним громадянам», створюючи нову демографічну реальність. Україна ж намагається збудувати новий житловий комплекс для маріупольців у Білій Церкві, але поки що це лише початок довгого шляху.
Водночас ті, хто втік, не відчувають безпеки навіть у тилу. Обстріли досягають Дніпра, Полтави, Кривого Рогу, і люди не поспішають купувати житло, знаючи, що можуть знову втратити все. «Я не подавав на компенсацію, бо не знаю, де опинюся завтра. Війна вже підходить до Дніпра», — зізнається Прима.
Психологи відзначають: тривале переселення без перспективи стабільності стає головною травмою мільйонів українців. Люди втрачають не лише дім, а й відчуття майбутнього. Кожен новий ракетний удар збільшує статистику безхатніх, а з нею — чергу на державну допомогу.
Експерти вважають, що вирішення житлової кризи вимагатиме міжнародного фінансування на десятки мільярдів доларів. Лише масштабна програма, подібна до «плану Маршалла», може дати шанс на відновлення. Але поки війна триває, ресурси держави тануть, і головна боротьба — це боротьба за виживання.
