Україна вперше за тривалий час публічно заговорила про можливість нового етапу у відносинах із Грузією. Формулювання, яке використав міністр закордонних справ Андрій Сибіга, виглядає обережним, але показовим: Київ прагне «відкрити нову сторінку», визнаючи водночас наявність «чутливих» питань між двома державами. Для дипломатичної мови це означає спробу відновити політичний канал без демонстративного перегляду попередніх рішень.
Сигнал пролунал напередодні засідання Ради міністрів Ради Європи у Кишиневі, де Сибіга планує зустріч із главою грузинського МЗС Макою Бочорішвілі. Сам факт такої зустрічі важливий не менше за її можливі результати. Після кількох років взаємної дистанції Київ і Тбілісі фактично повертають прямий дипломатичний контакт на високому рівні.
Напруження між країнами накопичувалося поступово. Україна критично реагувала на політику грузинської влади після початку повномасштабної війни Росії проти України, зокрема через відмову Тбілісі долучатися до санкційного тиску на Москву та через дедалі жорсткіший курс партії «Грузинська мрія». За попереднім аналізом «Дейком», саме 2024 рік став точкою максимального охолодження, коли українська сторона запровадила санкції проти Іраклія Кобахідзе та низки представників грузинського керівництва.
На цьому тлі особливого значення набула зустріч Володимира Зеленського та Іраклія Кобахідзе на полях саміту Європейської політичної спільноти в Єревані. Контакт був коротким, але політично символічним: сторони вперше після тривалого періоду публічного відчуження продемонстрували готовність хоча б до мінімального відновлення комунікації.
Для Києва нинішній дипломатичний маневр має кілька рівнів. Перший — регіональний. Україна намагається не допустити остаточного випадіння Грузії з європейського політичного простору. Попри внутрішні суперечки, грузинське суспільство залишається одним із найбільш проєвропейських у регіоні, а сама країна продовжує балансувати між Брюсселем і дедалі агресивнішим російським впливом на Кавказі.
Другий рівень — стратегічний. Війна Росії проти України змусила Київ інакше дивитися на Чорноморський регіон. Грузія, попри складну внутрішню політику, залишається важливим транзитним і безпековим вузлом між Європою, Кавказом та Центральною Азією. Повне замороження контактів не відповідає інтересам жодної зі сторін.
Водночас Київ навряд чи готовий іти на швидке політичне примирення. Українська влада продовжує вкрай критично оцінювати внутрішню трансформацію грузинської політики, особливо після ухвалення суперечливих законів, які в ЄС порівнювали з російськими моделями контролю над громадянським суспільством. Саме тому риторика Сибіги залишається стриманою: мова йде не про «перезавантаження», а про «належне налагодження дипломатичного курсу».
У Тбілісі також демонструють готовність до пом’якшення тону. Іраклій Кобахідзе після зустрічі із Зеленським наголосив на «дугій історії дружби» між країнами та заявив про бажання нормалізувати відносини. Для грузинської влади це теж прагматичний крок. На тлі напружених відносин із ЄС і критики Заходу Тбілісі не зацікавлений у повній ізоляції від України — держави, яка залишається одним із ключових політичних символів європейського спротиву Росії.
Поки що йдеться радше про дипломатичне зондування, ніж про повноцінний політичний прорив. Але навіть така обережна зміна інтонації свідчить про важливу тенденцію: обидві сторони поступово визнають, що тривале замороження відносин створює більше ризиків, ніж можливостей. І саме тому Київ та Тбілісі зараз намагаються повернути діалог у площину практичної політики — без публічних ілюзій, але й без остаточного розриву.
