Минуло майже 80 років, перш ніж останки людей, убитих у кривавих подіях завершального етапу Другої світової війни, отримали належний похорон. У селі Пужники на Тернопільщині, яке колись було польським, відбулося перепоховання 42 жертв у нові труни, вкриті синіми польовими квітами. Цього разу над братською могилою звучали молитви священників кількох конфесій, а на церемонії були присутні й представники польського уряду.
Для нащадків загиблих цей акт став символом завершення багаторічної родинної трагедії, а для України — важливим кроком до примирення з Польщею, ключовим союзником у нинішній війні проти Росії. Довгі роки ця тема була каменем спотикання у двосторонніх відносинах. Польська сторона наполягала на визнанні злочинів українського підпілля проти польських цивільних, тоді як в Україні діячів визвольного руху звеличували як борців за незалежність.
Після розпаду СРСР питання масових поховань стало предметом гострих суперечок. Польща звинувачувала Україну у небажанні проводити ексгумацію могил, тоді як Київ вбачав у цих кроках політичний тиск. У 2015 році Україна навіть призупинила розкопки, відповівши на випадки вандалізму українських пам’ятників у Польщі. Проте війна з Росією докорінно змінила пріоритети: збереження єдності із західними партнерами стало питанням виживання.
Вперше Київ дав згоду на системну роботу з похованнями у 2024 році. У рамках нової політики всі могили, що містять останки етнічних поляків, підлягають розкопкам. Ідентифіковані тіла мають передаватися Польщі, а потім повертатися для перепоховання поруч із колишніми польськими селами. Пужники стали другим об’єктом цього процесу, і вже заплановано ще понад десяток таких розкопок.
Польські експерти працюють над ексгумацією тіл людей, загиблих у Другій світовій війні, у Пужниках, Україна, у квітні — Владислав Мусієнко
Церемонія відбулася в покинутому цвинтарі, де серед зарослих трав і старих фруктових дерев виросли нові могили. Разом із родичами жертв у траурі стояли представники польської влади — спікер Сенату Малгожата Кідава-Блонська та міністр культури Марта Цєнковська. Спільна літургія, яку відправили священники Римо-католицької, Греко-католицької та Православної церков, стала знаком єдності у пам’яті про минуле.
Історики нагадують, що конфлікт між українським і польським підпіллям розгорівся в 1944–1945 роках, коли нацистська армія відступала, а радянська влада встановлювала контроль над регіоном. Польська Армія Крайова та Українська повстанська армія діяли паралельно, прагнучи вибороти незалежність. Проте їхнє протистояння обернулося трагедією для мирного населення. Польські дослідники говорять про Волинську різню, під час якої загинули десятки тисяч поляків, тоді як українські джерела трактують події як збройний конфлікт за контроль над територіями.
У братській могилі Пужників виявили останки чоловіків, жінок і дітей, а також предмети військової амуніції, що підтверджує складність інтерпретацій. Для Польщі це доказ масового вбивства мирних селян, для України — свідчення сутички з підпіллям, яке співпрацювало з радянським НКВД. У будь-якому разі факт загибелі цивільних потребує вшанування пам’яті та визнання історичної правди.
Останки 42 людей, знайдені поблизу Пужників, на заході України, перепоховали в суботу в окремих трунах, кожна з яких була прикрашена блакитними польовими квітами — Анастасія Смолієнко
Після війни СРСР «вирішив» суперечку примусовим обміном населення: поляків виселили з України, а українців — із Польщі. Село Пужники зникло з карти, залишивши лише фрагменти кладовища та сліди садів. Сьогодні воно стало символом того, як складне минуле може перетворитися на інструмент політичного протистояння.
Важливим меседжем церемонії стало застереження: «Єдина країна, якій вигідно роздмухувати конфлікти між Україною та Польщею, — це Росія», підкреслив заступник міністра культури Андрій Наджос. Для Києва примирення у питаннях історичної пам’яті — це стратегічний крок, що унеможливлює використання болючих тем Кремлем для розколу союзів.
Сьогодні, коли Польща є головним транзитним коридором військової допомоги для України, символічні кроки на кшталт перепоховання в Пужниках мають не менше значення, ніж спільні оборонні програми. Вони демонструють готовність Києва та Варшави залишити позаду тіні минулого, аби протистояти теперішнім викликам.
