У вівторок Міністерство оборони Росії повідомило, що двоє поранених російських військовослужбовців були передані Україною до Білорусі для подальшого лікування та повернення в Росію.
"Двох наших бійців, які потребували медичної допомоги, українська сторона передала в рамках гуманітарних домовленостей. Їх доправили до Білорусі, де зараз триває лікування. Надалі вони повернуться до Росії," — йдеться в повідомленні Міноборони РФ на Telegram-каналі.
Це перший випадок цільової передачі поранених військових за результатами прямого діалогу між Києвом і Москвою, який відбувся в червні в Стамбулі.
За інформацією дипломатичних джерел, у червні між російськими та українськими представниками відбулося два раунди переговорів у Туреччині. Вони не принесли конкретних домовленостей щодо припинення війни, однак сторони погодили низку гуманітарних заходів — зокрема обмін полоненими, повернення тіл загиблих та евакуацію тяжкопоранених.
Ці переговори, за свідченням сторін, є конфіденційними і проводяться за посередництва турецьких дипломатів. Водночас, масштабні обміни військовополоненими після зустрічей вказують на певну практичну користь від цього формату.
Третій раунд перемовин має відбутися в середу, 24 липня, в Стамбулі. Очікується, що там обговорюватимуться нові механізми повернення цивільних заручників і можливість узгодження нейтральної медичної зони на лінії фронту.
Участь Білорусі в гуманітарній операції не є випадковою. Мінськ виконує функцію транзитної сторони для передачі військових та тіл загиблих. Це дозволяє уникати прямого перетину українсько-російського кордону, що не контролюється Україною з початку повномасштабного вторгнення.
Білорусь офіційно не бере участі у бойових діях, але надає свою територію та логістику російським військам. У цьому випадку її роль обмежилася гуманітарним каналом доставки.
Передача поранених військових — важливий крок у розрядці напруги, навіть якщо він не веде до негайного припинення бойових дій. Такі дії свідчать про здатність сторін до обмежених домовленостей, які можуть стати основою для більш глибоких політичних процесів.
У контексті затяжної війни будь-який приклад діалогу — це сигнал для союзників України та міжнародних посередників, що канали комунікації не закриті повністю.
З іншого боку, активізація обмінів може мати й внутрішньополітичну мету — показати суспільству з обох боків, що уряди "не забувають" про своїх людей навіть на тлі масштабної війни.
