Після того як план Трампа з 28 пунктів викликав шок у Європі, Україна підготувала власну відповідь. Мирний план України став контрпропозицією, що прямо відштовхується від вимоги віддати більше територій, ніж Росія нині окупує.
За описами європейських лідерів і дипломатів, український документ складається з 20 пунктів і став спробою зупинити логіку «мир в обмін на втрати». Центральна ідея — не принизити Київ і не винагородити Росію за агресію.
У пропозиції зафіксовано принцип: Україна не має передавати Росії землі, які контролює зараз. Саме це відрізняє її від підходу, де територіальні поступки подаються як обов’язкова ціна припинення війни.
За даними співрозмовників, документ прибирає частини, що переходили українські «червоні лінії». У тексті також змінено підходи до східних районів: Київ наполягає на утриманні контрольованих ділянок у східних областях.
Окремим вузлом стала тема вступ до НАТО. З описів випливає, що українська сторона прибрала вимогу США про відмову від права на членство, щоб зберегти відкрита політика дверей НАТО хоча б як принцип.
Такий підхід, імовірно, неприйнятний для Москви, яка хоче і більше території, і блокування євроатлантичного курсу України. Водночас у матеріалі визнається, що будь-який крок до НАТО може наштовхнутися на політичне вето США.
Зеленський пояснює, що українська пропозиція складається з трьох документів. Один із них — про відбудова України, зокрема відновлення територій, перетворених на руїни, що підкреслює: мир мислиться як довгий процес, а не лише підпис.
Другий документ стосується гарантії безпеки. Україна хоче, аби США та європейські країни зобов’язалися допомогти у разі нового нападу. Київ наполягає: без цього припинення війни не гарантує, що вона не повториться.
Зеленський окремо підкреслює юридичний рівень: ідея полягає в тому, щоб текст гарантій пройшов через Конгрес США. Це має перетворити політичну обіцянку на зобов’язання, менш залежне від зміни настроїв у Білому домі.
У цьому контексті Зеленський згадує Будапештський меморандум як негативний урок. У 1994 році Україна отримала лише «запевнення», віддала ядерну зброю, а Росія згодом порушила домовленості, захопивши Крим і частину сходу.
Українська позиція зводиться до вимоги конкретики: що саме зроблять партнери, якщо Росія знову почне російська агресія. У матеріалі це подано як головне питання для суспільства, яке вже пережило «гарантії на папері» без реального механізму.
Паралельно Зеленський визнає: американські переговорники вже пропонують правки. Це сигнал, що навіть погоджена у Києві рамка не є фінальною і стане предметом торгу, де сторони намагатимуться змістити баланс у свою користь.
Одна з ідей США — створити вільна економічна зона у контрольованій Україною частині Донбас. За задумом, там не мали б перебувати ні українські, ні російські війська, що виглядає як спроба заморозити конфлікт у специфічному форматі.
Зеленський ставиться до цього стримано, бо модель не змушує російські сили залишити весь Донбас. Тобто «компроміс» може закріпити часткову присутність РФ і залишити ризик повторної ескалації, лише в іншій оболонці.
Ключова теза Зеленського про справедливість звучить прямолінійно: коли говорять про компроміс, він має бути «чесним». У цій логіці важливо, щоб план Трампа не перетворився на інструмент нав’язування рішень, вигідних агресору.
Додатковий юридичний запобіжник — Конституція України. Зеленський нагадує: будь-які поступки територіями мають бути винесені на голосування. Це робить швидкі угоди політично токсичними й технологічно складними для реалізації.
Фоном для цього є опитування громадської думки: у матеріалі зазначено, що більшість українців не підтримують ідею відмови від територій заради миру. Це обмежує поле маневру навіть для тих, хто хотів би «закрити питання» дипломатично.
Білий дім, своєю чергою, демонструє втому від процесу. Речниця заявляє, що Трамп «надзвичайно розчарований» обома сторонами і хоче дій, а не розмов. Така риторика підсилює тиск на Київ «принести результат».
У матеріалі простежується дипломатична гонитва останніх днів: зустрічі в Лондоні, Брюсселі, Римі, контакти європейських лідерів із Трампом. Цей темп показує, що переговори у Берліні стають наступним вузлом узгодження позицій.
Зазначено, що дискусії мають продовжитися на зустрічі в Берліні в понеділок. Це важливо, бо Європа намагається втримати Україну в центрі рішень і зменшити ризик, що «швидкий мир» буде оформлено без реальних гарантій.
Окремим штрихом у матеріалі є згадка про незвичну зустріч у Вашингтоні: керівник ФБР Каш Патель і двоє українських посадовців. Серед них — Рустем Умєров, який очолював переговорну делегацію останніми тижнями.
Контекст цієї зустрічі ускладнює сприйняття переговорів, бо Умєров згадується у зв’язку з антикорупційним розслідуванням в Україні. Коментувати деталі відмовилися і його представники, і ФБР, що залишає тему чутливою.
У результаті український мирний план України виглядає як спроба зберегти суб’єктність: не погоджуватися на територіальні поступки, тримати відкритими двері до НАТО та формалізувати гарантії через Конгрес США, щоб не повторити пастку 1994 року.
Однак у самому матеріалі чесно визнається: Росія навряд чи прийме таку пропозицію. Москва прагне більшої території та обмеження України, а це суперечить ключовим елементам українського пакета, навіть якщо він поданий як «реалістична відповідь».
Найважливіше для майбутнього — що зараз торгуються не лише карти, а й механізми стримування. Якщо гарантії безпеки залишаться декларацією, припинення війни може стати лише паузою. Саме тому Київ наполягає на юридичній жорсткості, а не на символах.
