Різдво в окопах
Різдво для українських солдатів на передовій цього року розпочалося у старій стайні, перетвореній на імпровізовану капличку. Серед сіна та бойової техніки капелан 33-ї механізованої бригади, лейтенант Микола Багіров, провів богослужіння, створюючи атмосферу, що нагадувала вертеп.
Як повідомляє газета Дейком, хоча капелан і намагався підняти бойовий дух традиційними українськими колядками та танцями з бубном, солдати залишалися похмурими.
«Настрою немає», — зізнався Кирило, заступник командира батальйону. За його словами, виснаження і постійна невизначеність щодо майбутнього з кожним днем посилюють песимізм.
Війна і політика
Третій рік війни приніс нові політичні обіцянки: обраний президент США Дональд Трамп обіцяє припинення бойових дій через переговори. Проте його заяви залишають багато запитань.
Українські військові висловлюють сумніви щодо реалістичності таких планів. «Ми б радо погодилися на перепочинок, але не віримо, що це станеться швидко», — зазначає 39-річний Фелікс, який відповідає за забезпечення підрозділу.
Російські війська, за словами військових, не лише не готуються до миру, але й продовжують захоплювати нові території. За оцінками солдатів, будь-яке можливе припинення вогню може закріпити російські завоювання, які становлять понад 20% території України.
Виснаження і втрати
Основною проблемою для 33-ї механізованої бригади залишається нестача як людських, так і технічних ресурсів. Деякі підрозділи, зокрема водії бронетранспортерів, залишилися лише з одним фахівцем, що ускладнює логістику.
«У нас навіть піхоти немає», — говорить Денис, оператор дронів. — «Залишилося кілька людей, і ті — за 50».
Зниження боєздатності підсилює страх перед можливою втратою міжнародної допомоги. 26-річний Олександр зізнається, що думка про припинення постачання озброєння від союзників стає все більш нав’язливою.
Різдво під ударами ракет
Різдвяний день для багатьох українців розпочався з масованих російських ракетних обстрілів, спрямованих на енергетичну інфраструктуру країни. Перебої з електропостачанням додали похмурості до святкового настрою.
Попри це, капелан Багіров намагався нести надію солдатам, жартуючи про їхній похмурий настрій. «Ми не можемо жити без надії», — сказав він, передбачивши, що наступного року великоднє перемир’я стане першим кроком до миру.
Занепокоєння і сумніви
В умовах, коли наступ російських військ посилюється, а обіцянки міжнародної підтримки стають менш визначеними, українські військові залишаються у стані невпевненості.
«Ми відступаємо, а вони рухаються вперед», — з гіркотою зазначає Фелікс. «Як ми можемо говорити про перемогу?»
Попри втому, українські солдати продовжують тримати оборону на найгарячіших ділянках фронту, таких як Куряхове у Донецькій області. Їхня місія, створена для повернення територій, тепер перетворилася на оборонну боротьбу, що виснажує фізично та морально.
На горизонті
Перспектива перемир’я, на яку сподіваються деякі солдати, залишається примарною. «Це не закінчиться швидко», — зізнається 48-річний Олег, який відновлюється після поранення.
Для багатьох, як і для нього, Різдво стало лише ще одним днем у нескінченному циклі війни, який, здається, не має кінця.
