Стратегічне планування в умовах війни: потреба, а не формальність
У першому читанні Верховна Рада підтримала законопроєкт №13437, який передбачає зміну строків обов’язкової розробки комплексних планів просторового розвитку (ППР) для територіальних громад. Це рішення, хоч і технічне на перший погляд, має глибоке стратегічне значення для майбутнього українських територій. З огляду на війну, що триває, та безпекову нерівність між регіонами, жорстка прив’язка до єдиної дати — 1 січня 2025 року — стала б серйозною перешкодою для багатьох громад.
Розробка просторових планів — не формальність, а основа для цілісного і справедливого розвитку. Вона дозволяє ухвалювати рішення щодо інфраструктури, землекористування, освіти, охорони природи, індустріального потенціалу. Війна не лише зруйнувала значну частину матеріальної інфраструктури, а й поставила питання: як відновлювати, що будувати, у якому порядку, і найголовніше — для кого?
У сучасних умовах громади поділяються на тилові та прифронтові. Перші шукають можливості для адаптації, інтеграції переселенців, економічного зростання. Другі борються за виживання. Зрозуміло, що у таких обставинах вимагати від усіх однакового темпу розробки ППР було б несправедливо та неефективно.
Саме тому було запропоновано гнучке рішення: встановити перехідний період до 2028 року для тилових громад та окремий режим для територій, де тривають бойові дії чи які залишаються під тимчасовим контролем РФ. Там планування дозволено починати лише через три роки після завершення чи скасування воєнного стану.
Просторове планування — інструмент прозорості, відновлення і зростання
Рішення про перенесення строків не означає зупинку реформи. Навпаки, майже третина громад вже розпочала роботу над комплексними планами. Це свідчить про те, що інструмент сприймається не як обтяження, а як шанс. Комплексний план просторового розвитку — це документ, що одночасно виконує функцію і містобудівної документації, і документації із землеустрою. Його особливість — гнучкість: щороку до нього можуть вноситися зміни, враховуючи реальні потреби мешканців.
ППР охоплює всю територію громади: від забудови житлових масивів до визначення зон для промисловості та рекреації. Він є рамкою, в якій відбуваються всі подальші управлінські рішення. Усе — від розташування школи до створення парку — має бути обґрунтовано і погоджено на основі плану. І найважливіше — це робить прийняття рішень прозорим, відкритим для контролю та недопущення зловживань.
Більше того, наявність ППР стала перевагою при розподілі коштів на відновлення. Громади, які вже мають такі документи, отримують пріоритетне фінансування як з державного бюджету, так і від міжнародних донорів. Така логіка проста: інвестори та партнери хочуть бачити візію, а не хаотичні запити. Там, де є план, є прогнозованість і довіра.
Відбудова як шанс: нові правила проти старих схем
Одним із ключових викликів, який постає у процесі повоєнного відновлення, є недопущення повторення старих практик. Стихійна забудова, незаконні довгобуди, рейдерство, маніпуляції із землею — усе це в минулому підривало довіру до місцевої влади та гальмувало розвиток. Просторове планування стає інструментом, який здатен поставити бар’єр подібним практикам.
Плани просторового розвитку — це фактично архітектурна Конституція громади. Вони задають правила гри. І саме через них відбувається децентралізація відповідальності: громада самостійно визначає, як має виглядати її територія, чим вона буде приваблювати мешканців та бізнес, як вона захищатиме природні ресурси.
Наявність якісної містобудівної документації означає для органів місцевого самоврядування посилення позицій у переговорах — і з державою, і з приватними інвесторами. Водночас це — запорука зростання місцевих бюджетів. За оцінками експертів, доходи можуть зрости на 10–20% лише за рахунок впорядкування землекористування та зростання інвестиційної привабливості.
Нарешті, це питання довіри до влади. Коли мешканці розуміють, що жодне будівництво не буде несподіванкою, що їхнє середовище планується системно, а не за кулуарними домовленостями — формується нова якість відносин між громадянами і владою.
Цифровізація та інструменти: допомога громадам у складних умовах
Враховуючи складність процесу, держава вже зараз пропонує громадам інструменти для спрощення розробки ППР. Насамперед, ідеться про містобудівний кадастр державного рівня. Цей ресурс містить величезну кількість просторових даних, які дозволяють громадам не починати «з нуля», а використовувати вже готові шари інформації: межі, інженерну інфраструктуру, екологічні зони тощо.
Другим важливим інструментом стали програми комплексного відновлення (ПКВ). Їхня розробка наразі триває для значної частини територій, постраждалих від війни. Дані, що збираються в рамках ПКВ, можуть і мають лягти в основу просторового планування. Таким чином, процеси не дублюються, а доповнюють одне одного.
Важливо і те, що нові технології дозволяють зробити ППР доступними для громадськості. Через цифрові платформи мешканці можуть долучатись до обговорень, вносити пропозиції, стежити за етапами реалізації. Це нова якість участі — не декларативна, а реальна. У поєднанні з автоматизацією процесів це зменшує ризик корупції та пришвидшує реалізацію проектів.
Висновок: просторове планування як відповідь на виклики війни і шлях до відновлення
Новий законопроєкт не просто відкладає строки — він адаптує правила гри до жорсткої реальності. В умовах війни та нерівномірного доступу до ресурсів, гнучкість і справедливість є ключовими цінностями. Українські громади потребують часу, підтримки та інструментів для того, щоби планувати своє майбутнє на якісній основі.
Просторове планування — це не про карти і креслення. Це про візію, про пріоритети, про цінності. Це про те, де і як житимуть люди, як зростатиме економіка, як зберігатиметься природа. Це про довіру — між владою і громадянами, між інвесторами і місцевим самоврядуванням, між державою і територіями.
У найтемніші часи саме стратегія відрізняє націю, що виживає, від нації, що відновлюється. І ухвалення цього законопроєкту — ще один доказ того, що Україна обирає другий шлях.
