Новий закон про відповідальність: крок уперед чи небезпечний компроміс?
17 червня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні законопроєкт №13271-1, який передбачає зміни у механізмах відповідальності за корупційні порушення. Це рішення підтримали 245 народних депутатів. Закон передбачає оновлення критеріїв кримінальної та адміністративної відповідальності у сфері декларування майна та незаконного збагачення. І хоча на перший погляд мета здається шляхетною — адаптація антикорупційних норм до економічних реалій — експерти, зокрема з Центру протидії корупції, вже б'ють на сполох щодо прихованих ризиків.
Одна з головних змін — це підвищення порогів, з яких настає кримінальна та адміністративна відповідальність. Наприклад, кримінальна відповідальність за недостовірне декларування настає тепер лише за умов, коли різниця у вартості перевищує 2,27 млн грн. Це майже на мільйон більше, ніж було раніше. Причиною таких змін називають інфляцію та знецінення гривні. Проте постає логічне питання: чи не відкриває це нові шпарини для зловживань?
Вплив на механізм декларування та боротьбу з незаконним збагаченням
Реформування системи декларування виглядає, щонайменше, суперечливо. З одного боку, держава намагається зробити законодавство актуальнішим, зважаючи на економічну ситуацію. З іншого боку, експерти вбачають у цьому зменшення відповідальності за серйозні порушення. Адже, коли поріг відповідальності підвищується, велика кількість порушень автоматично перестає підпадати під кримінальні санкції. Це створює небезпечний прецедент, коли дрібні маніпуляції залишаються непоміченими, а великі — можуть бути замасковані під дрібні.
Ключовим моментом, що викликає обурення, стало обмеження повноважень НАЗК щодо моніторингу способу життя декларантів. Відтепер цей моніторинг стосуватиметься лише періоду перебування особи на посаді, визначеній законом. Це значно зменшує прозорість, адже активи, набуті під час або після звільнення, можуть не потрапити під перевірку. Більше того, закон виключає з кола моніторингу представників багатьох професій, які надають публічні послуги, таких як аудитори, нотаріуси, експерти та інші. Усе це — вразливі точки, які можуть використовуватись для уникнення контролю.
Юридична модернізація чи легалізація безкарності?
Законодавчі ініціативи, особливо у сфері боротьби з корупцією, повинні балансувати між справедливістю, прозорістю та доцільністю. Однак нинішні зміни, хоч і подаються як «модернізація», у багатьох викликають відчуття послаблення системи контролю. Якщо посадовець зумисно не декларує майно на понад 2,27 млн грн, йому загрожує або штраф до 136 тис. грн, або громадські роботи, або до двох років позбавлення волі. В українських реаліях це виглядає скоріше як символічне покарання, ніж як реальний стримуючий фактор.
Також потрібно зазначити, що зміни торкнулися і адміністративної відповідальності: новий поріг становить 454 200 грн замість попередніх 302 800 грн. Це створює додаткову зону «недоторканості», коли навіть значні неточності у деклараціях не тягнуть за собою жодних наслідків. У такому вигляді закон виглядає як спроба зберегти зовнішні атрибути боротьби з корупцією, але без реального бажання змінювати правила гри.
Реакція суспільства і експертів: тривога замість підтримки
Після ухвалення закону антикорупційні організації, журналісти та громадськість висловили серйозне занепокоєння. Центр протидії корупції заявив, що цей законопроєкт послаблює відповідальність за незаконне збагачення, ускладнює контроль за декларуванням та відкриває простір для маніпуляцій. У свою чергу, Головне експертне управління Верховної Ради також зауважувало наявність серйозних ризиків. Після Революції Гідності суспільство очікувало реального очищення влади, а не створення нових лазівок для уникнення покарання.
Натомість влада подає ці зміни як прагнення до справедливості та адаптації законодавства до нових умов. Проте така риторика не знаходить широкої підтримки. Згадка про інфляцію не може виправдати ослаблення інституційного контролю. Українське суспільство потребує не просто оновлених законів, а гарантій їхньої дії, захисту прав і боротьби з безкарністю. Інакше довіра до держави та її спроможності буде ще більше підірвана.
Шлях до прозорості: чи залишився шанс на справжні зміни?
Корупція в Україні залишається однією з найболючіших проблем, що впливають на всі сфери життя — від економіки до судочинства, від освіти до армії. Законопроєкт №13271-1 мав стати ще одним кроком у подоланні цієї проблеми. Натомість його ухвалення викликало хвилю розчарування. Необхідність прозорості, ефективного контролю та дієвих санкцій залишається незмінною вимогою громадянського суспільства.
Поки що в українського суспільства залишається лише надія, що після такого закону не буде зруйновано довіру до механізмів контролю, здобутих за останні роки. У сучасній Україні громадська активність і журналістські розслідування часто відіграють роль більш вагому, ніж самі антикорупційні органи. Але це не повинно бути нормою. Держава зобов’язана гарантувати прозорість, а не зменшувати контроль під приводом економічної доцільності.
Справжні реформи потребують не компромісів із совістю, а рішучості та відповідальності. І лише тоді боротьба з корупцією стане не гаслом, а реальністю.
