Під час обговорення наступника Папи Франциска вік кандидатів стає не менш важливим фактором, ніж їхній досвід, духовне бачення чи богословська позиція. Хоча Папу обирають не на фіксований термін, а на все життя, останні понтифікати, зокрема довге правління Івана Павла II, змусили кардиналів зважати на практичні наслідки віку.
Середній вік обраних Пап у XX–XXI століттях становив 67 років. Лише троє з десяти були у своїх 70-х, включно з двома останніми понтифіками: Бенедиктом XVI (обраний у 78 років) та Франциском (у 76). Бенедикт пішов у відставку у 85 через втрату сил, створивши прецедент для добровільного завершення понтифікату. Франциск, хоч і старший, провів активні 12 років, але залишив Церкву в момент значних розбіжностей і реформаторських викликів.
Ці приклади формують нову логіку кардиналів: обрати лідера, здатного активно діяти, але без ризику багаторічної концентрації влади. Як зазначив кардинал Андерс Арболеліус зі Швеції: "Кандидат віком від 60 до 70 років міг би стати найкращим рішенням". Він визнав, що Конклав складається здебільшого з "поважних джентльменів", які часто виглядають схоже — що лише підсилює роль віку як маркера потенціалу.
Цікаво, що проблема віку не нова для Ватикану. У 1878 році, наприклад, Папою став Лев XIII — на той момент 67-річний, слабкий на вигляд чоловік, якого обрали з очікуванням короткого понтифікату. Але він прожив до 93 років. Як жартували тоді у Ватикані: "Ми обирали Святішого Отця, а отримали Вічного Отця".
Сьогодні з доступом до найкращої медицини Папа у 60 років потенційно може правити понад 30 років, що викликає обережність серед кардиналів. Це може зашкодити таким кандидатам, як 60-річний П’єрбаттіста Піццабалла (Італія) чи 59-річний Жозе Толентіно де Мендонса (Португалія), який має широку підтримку в Південній Америці й відомий як поет-гуманіст.
До речі, голосувати на конклаві можуть лише кардинали до 80 років — обмеження запровадив Павло VI у 1970 році. Але навіть це правило може стати джерелом курйозів: наприклад, кардинал Філіпп Уедраого з Буркіна-Фасо, який нібито мав досягти віку 80 у січні, за оновленими даними Ватикану тепер народжений 31 грудня — і залишається виборцем. "Він відкрив секрет зупинки часу," — написала римська газета Il Messaggero.
Інші ж свідомо грають із віковим сприйняттям. Під час конклаву 2005 року кардинал Карло Мартіні носив палицю, якої не потребував, — щоби виглядати надто слабким для обрання. У наш час, навпаки, образ слабкого, але стабільного лідера може спрацювати позитивно — палиця вже не є символом недуги, а радше стриманості.
Навіть кардинали-кандидати визнають обмеження віку. "Мені вже 75, я надто старий", — каже той самий Арболеліус, хоч і формально він залишається серед потенційних претендентів.
У підсумку, новий Папа має бути не лише духовним орієнтиром, а й життєздатним лідером на критичному для Церкви етапі. Тож вік — це вже не просто цифра, а стратегічний фактор у виборі понтифіка, який формуватиме католицький світ упродовж десятиліть.
