Мир як риторика, а не мета
Війна Росії проти України дедалі частіше супроводжується заявами про можливість мирного врегулювання. Для зовнішньої аудиторії ці сигнали звучать як втомлений заклик до компромісу, але для аналітиків вони є частиною складної інформаційної гри. Кремль намагається створити враження, що ключ до завершення війни лежить у поступках з боку України.
Інститут вивчення війни у своєму новому звіті наголошує: зосередження уваги на Донбасі є лише зручним фасадом. Реальні наміри Москви значно ширші і небезпечніші. Вони стосуються не тільки територій, а й суверенітету, політичного вибору та майбутнього української держави.
Ці висновки базуються не на припущеннях, а на публічних заявах російських посадовців. Важливо, що меседжі для західної та внутрішньої аудиторій суттєво відрізняються. Саме в цій різниці, за оцінкою ISW, і прихована справжня стратегія.
Україна в цій ситуації опиняється перед небезпекою хибного миру. Йдеться не про припинення вогню заради збереження життів, а про нав’язування умов, які зруйнують державність зсередини.
Тому аналіз таких заяв є критично важливим. Він дозволяє побачити не окремі фрази, а цілісну картину того, до чого насправді прагне Кремль.
«Донбас як шлях до миру»: зручна ілюзія
Одним із ключових аргументів російської сторони стала теза про виведення українських військ з Донбасу як нібито необхідний крок до миру. Саме цю ідею активно просуває головний переговорник Росії Кирило Дмитрієв, орієнтуючись насамперед на західних партнерів України.
На перший погляд така риторика може виглядати прагматичною. Вона апелює до втоми від війни, до бажання стабільності та швидкого результату. Проте ISW підкреслює: ця формула навмисно спрощує реальність і приховує справжні наміри.
Паралельно з цими заявами інші представники російського військово-політичного керівництва говорять зовсім інше. Начальник Генштабу Валерій Герасимов відкрито згадує про необхідність створення так званих буферних зон уже в інших регіонах України.
Ці слова руйнують міф про Донбас як фінальну точку конфлікту. Якщо метою є лише безпека, то чому мова йде про Харківську, Сумську чи Дніпропетровську області? Відповідь очевидна: територіальні апетити значно ширші.
Таким чином, Донбас використовується як тест. Поступка в одному питанні має відкрити шлях до нових вимог, які з кожним кроком лише посилюватимуть тиск на Україну.
Вимоги до України і Заходу: війна за правила світу
Аналітики ISW звертають увагу, що Росія висуває претензії не лише Києву. Значна частина риторики адресована НАТО та західним країнам загалом. Кремль намагається повернути дискусію до концепції «корінних причин» війни.
Голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін прямо заявляє, що будь-яке мирне врегулювання має усунути ці причини. У перекладі з дипломатичної мови це означає вимогу перегляду всієї системи європейської безпеки.
Ці формулювання не є новими. Саме з ними Росія виступала наприкінці 2021 року, вимагаючи обмеження розширення НАТО та фактичного повернення Альянсу до кордонів 1997 року. Війна стала інструментом нав’язування цих умов.
Окремі російські парламентарі вже відкрито говорять, що Донбас не є головним питанням. У фокусі – ідеологічні звинувачення та спроби делегітимізувати українську владу, нав’язавши зовнішній контроль над політичним курсом держави.
Таким чином, йдеться не про компроміс між двома країнами, а про спробу змінити баланс сил у Європі. Україна в цій схемі розглядається як засіб, а не як рівноправний учасник переговорів.
Навіть поступки не зупинять тиск
Особливо показовими є матеріали російських державних та ультранаціоналістичних медіа. У них прямо зазначається: навіть повний вихід українських військ з Донбасу не розглядається як завершення війни.
Це лише проміжний етап, після якого мають послідувати нові вимоги. Серед них – так звана демілітаризація, ідеологічний контроль та повне підпорядкування зовнішньої політики України.
ISW підкреслює, що такі меседжі орієнтовані на внутрішню аудиторію Росії. Саме там звучить найбільш відверта правда про справжні цілі – не мир, а капітуляція.
Ця стратегія небезпечна тим, що створює ілюзію вибору. Насправді ж будь-яка поступка лише підвищує ставки і робить наступний тиск ще жорсткішим.
Тому питання стоїть не в конкретному регіоні, а в самому принципі. Чи може держава зберегти суверенітет, погодившись на умови, які його знищують.
Переговори в Абу-Дабі: між надією і реальністю
На тлі цих заяв особливої уваги набули переговори, що відбулися 23–24 січня в Абу-Дабі за участі України, США та Росії. Вони стали першою спробою окреслити можливі контури завершення війни.
Перший раунд мав ознайомчий характер, але вже на другий день сторони перейшли до роботи в підгрупах. Найбільший прогрес, за даними джерел, був досягнутий у військовому блоці.
Обговорювалися питання розведення сил, механізми контролю за припиненням вогню та створення координаційного центру. Це складні, але необхідні теми, без яких будь-яка пауза у війні буде нестабільною.
Водночас у територіальних питаннях домовленостей досягти не вдалося. Більше того, російська сторона наполягає на обговоренні розподілу електроенергії з Запорізької АЕС, яка перебуває під контролем РФ, що додає напруженості.
Наступний раунд запланований на 1 лютого. Попри обережні сигнали, ISW застерігає: без чіткого розуміння справжніх цілей Кремля будь-які переговори ризикують стати ще одним інструментом тиску, а не шляхом до справедливого миру.
