Першого дня повномасштабного вторгнення Росії 45-річний Роман Соломонюк здивував свою сім’ю, коли добровільно пішов до війська. Але за два з половиною роки він приєднався до дедалі більшої кількості українських військових, які залишають свої підрозділи.
Як повідомляє газета «Дейком», Роман спочатку копав окопи на кордоні з Росією, згодом збивав іранські дрони Shahed. Проте конфлікт із командиром змусив його покинути службу без дозволу. Тепер він у розшуку, хоча його випадок далеко не поодинокий.
Масштаб проблеми: цифри, які насторожують
Згідно з даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році було відкрито майже 96 тисяч кримінальних справ проти військовослужбовців, які залишили свої позиції. Це у шість разів більше, ніж у попередні роки, причому пік зафіксовано цього року.
Експерти пояснюють такі цифри втомою військових, відсутністю ротації та соціальними чинниками. Україна намагається уникнути масштабної мобілізації, аби не дестабілізувати економіку та не викликати невдоволення серед населення, втомленого війною. Це створює ситуацію, коли окремі солдати змушені служити без визначених термінів, не маючи змоги відпочити або вирішити особисті питання.
«Втома — це лише одна з причин, — пояснює Олександр Гринчук з військової правоохоронної служби. — Є й інші, як-от сімейні обставини чи конфлікти з командирами, які не дають відпусток».
Попри стриману офіційну статистику, реальні цифри можуть бути значно більшими. Юрист Роман Лихачов, який працює із солдатами та ветеранами, вважає, що кількість військовослужбовців, які залишили позиції, може перевищувати 100 тисяч. Це майже дорівнює 160 тисячам військових, яких Україна планує мобілізувати.
Порівняння з Росією: різні підходи до дисципліни
Росія також стикається із проблемою дезертирства. За даними російського видання Mediazona, з початку війни було порушено близько 10 тисяч кримінальних справ проти втікачів із російської армії. Половина цих справ припадає на 2023 рік.
Однак Росія має суттєву перевагу в чисельності населення, що дозволяє їй легше компенсувати втрати. Крім того, жорстка військова дисципліна та привабливі фінансові виплати роблять утримання солдатів на службі більш ефективним.
Українська армія має інший підхід. У ній менше страху перед покаранням за залишення позиції чи критику командирів. Проте саме ця свобода інколи стає причиною хаосу та дезорганізації.
Бюрократія: другий фронт для українських солдатів
Система управління українською армією продовжує еволюціонувати. Останніми роками були впроваджені стандарти НАТО, які дозволили зменшити централізацію влади та надати більше автономії молодшим командирам. Солдати тепер можуть подавати запити на переведення через спеціальні мобільні застосунки.
Однак на практиці багато процесів залишаються неефективними. Наприклад, щоб змінити підрозділ, потрібен дозвіл від того самого командира, якого солдат хоче залишити. Це створює замкнене коло, яке демотивує військових.
Роман Соломонюк розповідає, що в його підрозділі з шести осіб був лише один кулемет Browning часів Першої світової війни. Щоб працювати ефективно, їм довелося самостійно зібрати 700 тисяч гривень на транспорт, супутниковий зв’язок та інше обладнання.
«Якби бізнес працював за такими принципами, він би давно збанкрутував», — каже Роман.
Конфлікти та дезертирство
Багато солдатів залишають свої позиції через конфлікти з командирами. Наприклад, в одному з підрозділів командир вимагав, щоб усі солдати жили в одному приміщенні, попри ризик масового ураження у разі обстрілу. Коли переведення до іншого підрозділу стало неможливим через бюрократію, солдати пішли самовільно.
Інша проблема — перекидання спеціалізованих підрозділів, таких як оператори ППО, на лінію фронту. Військові, які готувалися до виконання певних завдань, змушені виконувати інші ролі, часто без належної підготовки.
Шляхи вирішення: амністія та реформи
Президент Володимир Зеленський нещодавно запропонував амністію для військових, які повернуться на службу до 1 січня. Це нововведення вже принесло результати — близько 3 тисяч солдатів повернулися до своїх підрозділів.
Однак експерти вважають, що це лише перший крок. Для збереження мотивації серед військових необхідно реформувати армійську систему управління, зменшити бюрократію та забезпечити кращі умови служби.
Роман Соломонюк переконаний, що без глибоких реформ кількість мотивованих солдатів лише зменшуватиметься.
Україна бореться за свою незалежність, але ця боротьба залежить не лише від зовнішнього ворога, а й від внутрішніх викликів. Виснаження військових, бюрократія та відсутність ротації створюють умови, за яких дедалі більше солдатів залишають службу. Без негайних реформ ця тенденція може стати критичною для обороноздатності країни.
