ХАМАС, затиснутий ізраїльськими танками та військами і під політичним тиском Вашингтона, намагається відновити керованість у залишках Гази, які ще контролює. Йдеться не про колишню «державу в державі», а про повернення базових інструментів влади й примусу.
У секторі поступово відновлюється робота цивільних відомств. Частина держслужбовців повернулася до виконання обов’язків, поновлюється збір платежів і контроль за вулицями. Це створює враження «нормальності» на тлі руїн і постійних ризиків нової ескалації.
Збір податків і зборів зачіпає навіть людей, які втратили житло й живуть у наметах. Міські структури вимагають оплату за «оренду» місць на дорогах і муніципальних територіях, куди перемістилися торговці після знищення крамниць. Для багатьох це виглядає як штраф за виживання.
Скарги на жорсткість адміністративних методів звучать дедалі частіше. Частина мешканців у приватних розмовах і соцмережах говорить про тиск, погрози та зростання апетиту до поборів. Водночас люди визнають, що альтернативи владі ХАМАС у доступній їм реальності фактично немає.
Суди також відновили роботу, але доступ до правосуддя обмежений грошима. Формальна наявність судової системи підкреслює прагнення ХАМАС утримувати структури «державності», навіть якщо реальна спроможність забезпечувати порядок тримається на озброєних патрулях.
Паралельно посилюється контроль силового крила. Функціонери й бійці, яких частково перекинули з бойових завдань, чергують на перехрестях та в ключових районах. Це демонстрація головного аргументу руху: навіть у ослабленому стані він зберігає зброю й здатність примушувати.
Саме тема зброї стає центральною перешкодою для будь-якого політичного переходу. Мирний план США, що завис на першій фазі перемир’я, передбачає відмову ХАМАС від влади та озброєнь. Однак рух сигналізує готовність поступитися лише частиною важких засобів, але не стрілецькою зброєю.
Ізраїль, зі свого боку, прагне повної демілітаризації Гази та ліквідації арсеналу ХАМАС. Рух натомість наполягає на повному виведенні ізраїльських військ. Це створює класичний тупик: кожна сторона вимагає гарантій наперед, не довіряючи іншій.
Перемир’я не зупинило насильство повністю. У секторі продовжуються ізраїльські удари, а сторони звинувачують одна одну у порушеннях. ХАМАС пояснює свою жорсткість потребою «навести порядок», Ізраїль — необхідністю реагувати на загрози для військ і запобігати атакам.
Після початку режиму тиші ХАМАС провів рейди проти конкуруючих груп і демонстративно карав підозрюваних у мародерстві чи непокорі. Публічні розстріли та силові операції мали показати, що контроль не втрачений, а спроби самоуправства отримають жорстку відповідь.
Окремий важіль впливу — енергетика та побутове забезпечення. Створена структура з контролю пального та газу перебрала розподіл балонів для приготування їжі й опалення. Населенню видають частково наповнені балони, пояснюючи це дефіцитом і бажанням охопити більше сімей.
Бізнес від цього залежить критично. Ресторатори й дрібні підприємці говорять про додаткові платежі та «посередників», без яких складно отримати газ і працювати. Влада заперечує прямий продаж для закладів, але сама поява такого ринку в умовах дефіциту формує ґрунт для корупції.
Показовими стали історії про повідомлення з вимогами сплатити накопичені збори за землю та майно, навіть коли будинки й квартири зруйновані. Влада пояснювала це «технічною помилкою», але для людей це виглядає як продовження фіскального тиску у найгірший момент.
Управлінський апарат ХАМАС також скорочується. До війни рух платив зарплати десяткам тисяч людей, але загибель, поранення, арешти та переміщення зменшили штати. Навіть базова зарплата, попри низький рівень, залишається стимулом для населення, яке дедалі більше залежить від гуманітарної допомоги.
Військове крило зазнало серйозних втрат у командуванні, а чисельність оцінюється нижче довоєнної. Згадуються новобранці та молодші кадри, яких підвищують, щоб закрити порожнечі після загиблих командирів. Це послаблення, але не повний розпад — і саме це зупиняє зовнішніх гравців.
Рух заявляє, що не відмовиться від зброї, доки триває «окупація», і не капітулює навіть у крайньому сценарії. Така позиція робить будь-яку міжнародну перехідну місію ризикованою: країни, які могли б увійти до стабілізаційних сил, не захочуть вести бої проти залишків ХАМАС.
У плані США фігурує міжнародна стабілізаційна сила, яка має перебрати контроль над територіями після відходу Ізраїлю та забезпечити перехід до не-хамасівського управління. Але якщо ХАМАС зберігає озброєні осередки, передача контролю «на папері» перетвориться на затяжний конфлікт повноважень.
Це підводить до ключового ризику: затримка другої фази мирного плану дає ХАМАС час відновлювати адміністративну й силову вертикаль у зоні, яку він утримує. Чим довше триває пауза, тим дорожче буде будь-яка спроба демонтажу цієї системи, і тим сильнішим стає відчуття безвиході.
Проблемою залишається й питання заручників і тіл загиблих, що має значення для внутрішньої політики Ізраїлю та легітимності подальших кроків. Якщо розв’язання цього вузла не відбудеться, ізраїльська сторона матиме додаткові підстави гальмувати відведення військ або повертатися до наступу.
У соціальному вимірі ситуація теж токсична. Частина населення звикла до влади ХАМАС за два десятиліття, але війна радикально зруйнувала економіку та горизонт виживання. Коли у людей забрали дім і роботу, будь-який «податок» сприймається як насильство, навіть якщо його називають управлінням.
У короткій перспективі Газу чекає конфлікт моделей: силовий контроль ХАМАС проти спроб створити міжнародну перехідну адміністрацію. Якщо жодна сторона не піде на поступки щодо зброї та виведення військ, перемир’я залишатиметься крихким і легко зірветься черговою провокацією чи ударом.
У довгій перспективі головне питання — хто матиме легітимність управляти після війни. ХАМАС демонструє, що готовий «чіплятися» за залишки влади через податки, суди, контроль ресурсів і збройну присутність. Для зовнішніх гравців це означає: швидкого постконфліктного переходу не буде.
Кейс Гази показує жорстку закономірність: коли перемир’я не перетворюється на політичний процес із чіткими гарантіями та примусовими механізмами, вакуум заповнює найорганізованіша силова структура. У секторі нею залишається ХАМАС, і саме тому план США зависає в невизначеності.
