Як Путін заклав основи “анти-woke” порядку дня та чому він перегукується із посланнями Трампа й Венса
Коли у 2019 році російський президент Володимир Путін заявив, що лібералізм «застарів» і більше не відповідає настроям суспільства, багато лідерів Заходу сприйняли це як чергову пропагандистську вихватку. Мовляв, давати оцінки «мультикультуралізму», «надмірної різноманітності у сексуальній та гендерній сферах» з боку авторитарного лідера — прояв радикалізму та «ностальгії за радянським минулим». Проте пройшло лише кілька років, і на Мюнхенській безпековій конференції 2025-го (MSC) звучали майже ідентичні меседжі: анти-мігрантська риторика, протидія «cancel culture» і звинувачення на адресу європейських урядів у тому, що вони «не слухають власний народ». Автором заяв тепер виступив не хто інший, як віцепрезидент США Джей Ді Венс (JD Vance).
Ці слова пролунали з тієї самої сцени, де в 2007 році сам Путін уперше відверто заперечив післявоєнну ліберальну парадигму, яку до того часу уособлювали Сполучені Штати та їхні європейські союзники. Сьогодні ж складно не помітити, що анти-woke порядок денний, котрий довгий час наголошувався Москвою, увійшов у широкий оборот в американській політиці.
Нижче розглянемо, як і чому Путін, Дональд Трамп та їхні прибічники змикаються на ідеях захисту «традиційних цінностей» від «декадентного Заходу»; як це впливає на загальну атмосферу в Європі, й чому вектор «анти-лібералізму» може позначитися і на долі України.
Російський меседж, що став мейнстрімом
Ще до того, як Дональд Трамп розпочав свою політичну кар’єру з лозунгами боротьби з «політкоректністю» та посилення контролю на південному кордоні, Путін уже критикував так звану «односторонню» глобалізацію, відстоював консерватизм і пропагував традиційні сімейні цінності. Російський лідер відверто засуджував «експерименти» з ЛГБТ-правами, абортами та правами жінок, а водночас вихваляв підхід Трампа до спорудження стіни на кордоні США-Мексика.
З європейської перспективи все це здавалося крайнощами, але, коли в Мюнхені Джей Ді Венс почав повторювати схожі меседжі — про «зайву» ліберальність, про загрозу мігрантів, про «cancel culture», яка, на його думку, придушує свободу слова, — для багатьох впливових кіл ЄС це стало шоком. Адже саме на цьому майданчику традиційно обговорювали глобалізм, координацію в НАТО та підхід до Росії як до загрози. Натомість у 2025 році зазвучали голоси, більш подібні на промову Путіна зразка 2007 року.
Консервативні кола Москви зустріли виступ Венса зі схваленням. На думку російського бізнесмена та «ідеолога» правих сил Костянтина Малофєєва, такі слова від другого за рангом лідера США свідчать про «початок кінця» ліберального порядку та євробюрократів у Брюсселі.
Путінський «анти-woke»: витоки ідеології
- Православ’я і націоналізм: Повернувшись у 2012 році на посаду президента Росії, Путін активно почав формувати образ РФ як «останнього бастіону традиційних цінностей». Московська влада тісно співпрацювала з Російською православною церквою, розгортаючи антирух проти «сексуальних меншин» і «західного лібералізму».
- Pussy Riot: Яскравим прикладом стала справа панк-гурту Pussy Riot, коли трьох учасниць засудили до реальних термінів після їхнього «панк-молебню» в храмі. Кремль представив це як образу релігійних почуттів, але західні правозахисники наголосили на порушенні свободи слова.
- Обмеження ЛГБТ-прав: Протягом наступних років Держдума ухвалила низку законів, які посилюють репресивний тиск на ЛГБТ-спільноту, забороняючи так звану «пропаганду нетрадиційних відносин».
- Антиабортна політика: У Росії стали просувати обмеження на аборти та «декларувати» священність традиційної сім’ї, наголошуючи, що «Захід» іде шляхом «розкладу» та деградації.
Так сформувався ідеологічний базис «путінізму», який шукав союзників серед правих рухів Європи і згодом підтримав кампанії проти мультикультуралізму та мігрантської політики.
Розквіт «анти-woke» у США: Трамп та Венс
З обранням Дональда Трампа президентом США почалося активне висміювання «woke»— тобто ідей, що закликають до підвищеної соціальної відповідальності стосовно меншин, до еко-свідомості, до аналізу історичної несправедливості. Американська право-консервативна тусовка підживлювалася заявами, що «захищати ЛГБТ» або «впроваджувати програми різноманіття» — це «марнотратство» та «згуба для моралі нації».
JD Vance, ставши віцепрезидентом у другій адміністрації Трампа, фактично розвинув лінію свого шефа, додаючи нові штрихи: він відкрито порівнює «cancel culture» з радянською цензурою, закликає обмежити «зайві» свободи жінок, зокрема в частині абортів, і заявляє, що уряди Європи «не слухають» свого населення у питаннях міграції.
У Мюнхені Венс пішов далі, відверто ігноруючи офіційні зустрічі з поміркованими лідерами на кшталт канцлера Олафа Шольца, натомість зустрівшись із представниками правопопулістської «Альтернативи для Німеччини» (AfD). Ця політсила давно має неформальні контакти з Москвою через філософа Олександра Дугіна — одного з важливих ідеологів Росія як особлива цивілізація.
Європейська реакція: здивування і занепокоєння
Для представників європейського істеблішменту здавалося, що це «подвійний тиск» із різних боків — Путін розхитує єдність на периферії (через вплив у радикальних правих угрупованнях чи підтримку євроскептиків), а Америка під керівництвом Трампа й Венса — атакує в саме серце ліберального консенсусу.
Тоді як ще кілька років тому Дональд Туск, колишній президент Європейської ради, називав ідеї Путіна «застарілими» й говорив, що «ідолізація особистості» — шлях у минуле, тепер до майже тотожної риторики вдалися провідні постаті в американській виконавчій владі. Європейські політики були приголомшені: у приватних розмовах вони визнають, що боротьба з «cancel culture» та «мультикультуралізмом» відтепер лунає так, ніби США й Росія готові домовлятися на ґрунті спільного консерватизму.
Вплив на Україну: між внутрішніми війнами Заходу та хисткою підтримкою
Тут важливо зазначити, що зміцнення анти-ліберальних настроїв прямо зачіпає Україну, яка з 2022 року протистоїть російській агресії. Якщо раніше адміністрація Байдена розглядала Київ як обов’язковий елемент «демократичного фронту» проти Москви, то для Дональда Трампа й особливо його найближчого оточення (насамперед JD Vance) Україна стала невигідним активом, який «потребує надмірної підтримки» та чинить опір «мирному врегулюванню».
Що більше акценту робиться на культурних розбіжностях, то гірше для України, адже (войовничий консерватизм) може «знайти спільну мову» з російською ідеологією у питаннях традиційних цінностей та критики ліберального Заходу. Такі процеси загрожують зниженням допомоги Києву та розколом у трансатлантичній єдності, від якої Україна залежить у своїй обороні проти РФ.
“Чому Путін виглядає реабілітованим?”: геополітичний поворот
Оглядачі вказують, що Путін тепер позиціонує себе перед власною аудиторією як людину, яка «завжди була права» щодо загроз лібералізму. Коли європейські та американські політики дедалі гучніше говорять про згубний вплив «гендерних експериментів», «чутливості до меншин», «розмитих кордонів між статями», Кремль може вказувати: «Ми це казали роками, і ось нарешті нас почули за океаном!»
Такий «розворот» став більш чітким після того, як прихильники Трампа й Ілон Маск (через свою платформу та акції, спрямовані проти «відмінювання» традиційних позицій) почали характеризувати Росію як «останнього оплоту здорового глузду» у питаннях статі, сім’ї та національного суверенітету. Проривним моментом, імовірно, була заява екс-радника Трампа Стівена Беннона і військового підрядника Еріка Прінса, зроблена буквально напередодні нападу РФ на Україну в 2022-му. Вони назвали Путіна «анти-woke» лідером, який «знає, який туалет кому належить використовувати».
Трамп, Венс і Путін: можливий «союз» чи маневр?
Важливим фактором є заплановані контакти між Путіним і Трампом, які можуть включати обговорення війни в Україні, ядерної безпеки та нової архітектури безпеки в Європі. На думку ідеолога Олександра Дугіна, тепер, коли США «змінили ідеологію на протилежну колишній», відкривається шлях до повноцінної домовленості з Москвою, чого нібито не могло статися раніше через принципову світоглядну відмінність.
Звичайно, це може бути частиною пропаганди Кремля, який прагне представити майбутні перемовини Трамп—Путін як «історичну подію». Але очевидно, що контекст тепер інакший: західна риторика стає менш монолітною, а войовничий консерватизм у США більше не виключає діалогу з Росією на базі спільної зневаги до «прогнилої ліберальної системи».
Європа між двома вогнями
Тим часом Європейський Союз відчуває себе «зажатим» між двома силами: Москвою, яка системно підважує ліберальні цінності й підтримує правий євроскептичний рух, та Вашингтоном, який вже не виступає одностайним фронтом проти авторитаризму. Слова російського політолога Володимира Пастухова про те, що «промова Венса 2025 року могла бути навіть більш шокуючою, ніж виступ Путіна у 2007-му», ілюструють кризу довіри до США як до гаранта ліберального світопорядку.
Європейські еліти побоюються, що відкритий «анти-мігрантський» дискурс та спроби тиснути на ЛГБТ-права чи відкидати «cancel culture» розірвуть соціальний консенсус усередині ЄС і створять нові розколи між різними країнами-членами. До того ж, Альтернатива для Німеччини (AfD), яка контактує і з російськими чиновниками, і тепер із командою Трампа, може здобути популярність, апелюючи до націонал-консервативних гасел.
Наслідки для України й цілого світу
- Зниження підтримки Києва. Якщо «спільна консервативна мова» між США та РФ стане реальністю, то Україні доведеться зіткнутися з тим, що її питання може бути «принесене в жертву» заради «відновлення дружби» між великими державами.
- Поляризація всередині Європи. Країни, які дотримуються ліберальних поглядів, можуть конфліктувати з тими, що відчувають близькість до «анти-woke» порядку. Це послабить загальну позицію ЄС у питаннях протидії Росії.
- Посилення культурних воєн. Теми ЛГБТ, міграції, сімейних цінностей усе виразніше стають «зброєю» політиків для мобілізації електорату. Путін, Венс і Трамп здатні використовувати ці розбіжності для досягнення власних геополітичних цілей.
- Загроза для ліберального консенсусу. Відхід від ліберальних принципів у двох провідних акторах світового порядку (США та Росії) підважує фундаментальні правила глобальної співпраці, що діяли з кінця Холодної війни.
Висновок: час нової геополітичної ідеології?
На перший погляд, звучить парадоксально: Сполучені Штати й Росія десятиліттями перебувають по різні боки «барикад». Але в культурному та ідеологічному вимірі можуть виявитися несподівані збіги інтересів: боротьба проти «відмінювання» традицій, відкидання «гендерних експериментів», анти-мігрантська риторика — усе це зближує «трампізм» із «путінізмом».
Збереження класичного ліберального проєкту у світі відтепер стає складнішим завданням, оскільки самої лише Європи може бути замало, щоби утримувати лідерство в питанні прав людини, міжнародного права і толерантності. У США консервативна «антиліберальна хвиля» вийшла за межі радикального крила й дедалі частіше формує політичний мейнстрім — виступ Венса на Мюнхенській конференції є цьому свідченням.
Якщо цей тренд триватиме, а Росія водночас продовжить просувати свій порядок денний традиціоналізму, то Європа ризикує лишитися без ключового партнера — принаймні у звичному ліберальному сенсі — і зосередиться на внутрішній боротьбі з правими популістами. А для України, яка покладається на підтримку Заходу, це може означати нові виклики в протистоянні з агресією Москви. У будь-якому разі світ вступає у період гостріших розладів, коли «анти-woke» та «анти-лібералізм» стають вагомими рушіями глобальної політики.
