У той час як президент Дональд Трамп наполягає на «швидкому» завершенні війни в Україні, Кремль радо демонструє готовність підтримати запропоновану Вашингтоном мирну угоду — навіть за умови поступок, які Москва формально не вимагала. Для Росії це не стільки крок до миру, скільки тактичний маневр, спрямований на послаблення позицій України, вважають західні дипломати та російські аналітики.
Згідно з джерелами, знайомими з ходом переговорів, у Вашингтоні підготували проєкт угоди, що містить кілька ключових пунктів: остаточний відмова Києва від звернення до НАТО, визнання Сполученими Штатами анексії Криму 2014 року, замороження бойових дій на більшості нинішньої лінії фронту та відсутність серйозних безпекових гарантій для України. У підсумку Москва зберігає контроль над приблизно 20 % території України, а Київ формально отримує лише обіцянки, які складно реалізувати на практиці.
Київське керівництво вважає такі пропозиції «отруйною пігулкою» для Володимира Зеленського. Президент України неодноразово заявляв, що жодні території, включно з Кримом, не можуть стати предметом переговорів. «Крим — це наша земля, і ми ніколи не погодимося визнавати його російським», — наголошував він. Проте за лаштунками європейські дипломати визнають: погодившись хоча б частково на американські пропозиції, Зеленський ризикує потрапити в політичну пастку, підкреслюють аналітики з Carnegie Russia Eurasia Center.
На російській стороні таку позицію називають «розумною зміною тактики». Високопоставлені кремлівські стратеги припускають, що поступки Кремль може використати як тимчасове рішення, яке лише початково закріпить статус-кво, а згодом дозволить висунути нові вимоги. «Путін може погодитися на короткострокове замирення, щоб отримати вигоду від внутрішньополітичного ослаблення України», — вважає політолог Тетяна Станова.
Пропозиція США здатна підірвати внутрішню підтримку Зеленського: низка умов, які нібито не змушують Київ «втратити обличчя», насправді передбачають політичні ризики. Скасування національного права на захист у складі НАТО та визнання анексії Криму практично позбавляють Україну інструментів відновлення суверенітету. А відсутність конкретних безпекових гарантій перетворює обіцянки Вашингтона на декларативний жест без чітких механізмів виконання.
«Політичні ризики для України набагато вищі, ніж для Росії», — зазначив колишній дипломат і аналітик Сергій Марков. — «Україні лягла б на шию ціла низка обмежень, а будь-яке порушення угоди Кремлем можна буде перекласти на Київ: мовляв, Україна зламала мирний договір, і тепер нам доведеться забирати більше». За словами Маркова, це дає Росії додатковий важіль тиску на Захід: мовляв, «подивіться, Україна не дотрималася домовленостей — тепер знову обстріли».
Попри риторику про «прагнення до миру», Кремль активно «грає на випередження»: московська пропаганда зображує Україну як єдиного винуватця зірваних переговорів. Блогер-утопіст із каналу Rybar у Telegram вже заявив, що «у цій грі з Трампом Україна постраждає першою», додаючи, що «Сполучені Штати обіцяють санкції Москві, але на практиці не вводять нових обмежень, тиснучи на Київ».
Водночас Вашингтон демонструє ознаки нетерпіння. Віце-президент Дж. Д. Венс висловився, що «США можуть припинити свої зусилля, якщо обидві сторони не погодяться на угоду в найкоротший термін». Речник Держдепу Марко Рубіо попередив: «Ми більше не можемо чекати нескінченно». Подібні сигнали лише зміцнюють позицію Кремля, який розцінює це як слабкість та готовність Вашингтона пожертвувати інтересами України в обмін на «результат до 100 днів перебування на посаді».
Друга складова тактики Кремля — прагнення «скинути» санкції. За словами деяких експертів, у мирній угоді запропоновано автоматичне зняття обмежень на енергоносії та інвестиції, якщо РФ «дотримуватиметься мирного режиму». Такий «snapback»-механізм без жорсткої прив’язки до реальних гарантій лише збільшить привабливість цієї пастки для Кремля, котрий матиме можливість отримати мільярди доларів повернутих активів та зняти ембарго на торгівлю зброєю.
У Москві також прагнуть усунути погляд НАТО із Чорноморського регіону. Ключовим пунктом пропозиції є заборона на членство України в Альянсі. Це дозволить Кремлю зміцнити свій вплив у південно-східній Європі та позбавить Київ зовнішніх гарантій безпеки. Особливо небезпечно це з огляду на стратегічне значення Криму та контроль над Чорноморським флотом РФ.
Не менш важливо, що під виглядом «тимчасового припинення вогню» Кремль може домогтися внутрішньої дестабілізації України. Російська розвідка та пропаганда вже підготували інформаційні кампанії, які дискредитують українське керівництво: «Угода була зрадою», «Крим проданий Заходу», «Порушення перемир’я — заслуга Києва». Це створює передумови для політичного тиску на Зеленського в момент, коли його позиції й без того похитнулися через економічні труднощі та втому суспільства від війни.
Становище ускладнюється тим, що європейські партнери бачать у цій угоді можливість «зупинити кровопролиття» та відновити нормальний ринок енергоресурсів. Деякі лідери ЄС уже говорять про необхідність «м’якого компромісу» — з тим же міркуванням, що «бажання припинити війну важливіше, ніж принцип непорушності кордонів». Українська дипломатія закликає Брюссель не йти на поводу популістських настроїв і водночас розробити жорсткі механізми моніторингу та санкційного «snapback» для невиконання угоди.
У майбутньому Україна має обирати між двома шляхами: прийняти відверто невигідні умови та зафіксувати війну з замороженими російськими гарнізонами на своїй землі, або продовжувати боротьбу за повне відновлення суверенітету з ризиком подальших руйнувань і жертв. Чи вистачить українцям сили й терпіння, аби дочекатися більш привабливих умов міжнародної підтримки? І чи знайдуться в США та ЄС політичні лідери, здатні чинити тиск на Кремль, а не лише на Київ?
Саме на ці питання зараз чекає відповідь світова спільнота. Якщо ця «мирна пропозиція» перетвориться на інструмент легалізації анексії та окупації, то Україна ризикує стати заручницею політичного торгу, а не виграти той мир, за який так дорого заплачено.
