Ризики для української мови в новому законопроєкті
Новий законопроєкт про професійну освіту, схвалений Верховною Радою у першому читанні, викликав глибоку стурбованість у суспільстві. Одним із найгостріших моментів став можливий відступ від обов'язкового використання української мови в освітньому процесі. Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь та його команда публічно заявили, що документ містить норми, які загрожують статусу української мови як єдиної державної.
У чинній версії законопроєкту вказано, що мовою навчання в закладах професійної освіти є державна. Проте далі йдеться про можливість навчання мовами національних меншин за наявності всього восьми студентів, які виявлять таке бажання, та за умови рішення засновника навчального закладу. Це створює прецедент, коли навіть без підтвердженої етнічної приналежності студенти можуть отримувати освіту іншою мовою, окрім української.
Таке положення викликає тривогу не лише у фахівців з мовної політики, а й у широкого загалу. Українська мова, яка вже пройшла десятиліття боротьби за визнання та зміцнення позицій, ризикує опинитися на другорядних ролях у системі профосвіти. Це викликає запитання щодо відповідності запропонованих норм Конституції України та Закону "Про освіту".
Чому мовний омбудсмен б'є на сполох
Тарас Кремінь неодноразово підкреслював, що українська мова є невід'ємним атрибутом державності. У заяві омбудсмена йдеться про те, що будь-яке послаблення її ролі в освіті створює небезпечний прецедент. Особливо це стосується молоді, яка здобуває професійну освіту та готується до виходу на ринок праці.
Законопроєкт дозволяє створювати навчальні групи з іншою мовою викладання без прив'язки до етнічного походження студентів. Це значить, що навіть без національної ознаки група може перейти на іншу мову, залишивши українську лише як окрему дисципліну. Такий підхід суперечить чинному законодавству, де чітко визначено межі використання мов нацменшин — виключно в дошкільній і початковій освіті.
Ігор Спірідонов, представник омбудсмена, пояснив: “Якщо закон ухвалять у такому вигляді, достатньо 8 студентів, які захочуть навчатися іншою мовою — і вся група перейде на цю мову. Українська мова залишиться тільки окремим предметом. Без жодного обмеження за етнічною приналежністю студентів.”
Думка законодавців і обіцянки змін
У Верховній Раді підтвердили наявність проблемного формулювання в законопроєкті. Голова профільного комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак зазначив, що спірна норма була додана через вимоги Європейської Комісії та партнерів, і її планують доопрацювати до другого читання.
Втім, гарантій поки немає. Депутати визнали, що частина положень була сформульована "не дуже коректно" і не відповідає чинному законодавству, зокрема Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Комітет рекомендував обмежитися вже чинними нормами законів, де чітко прописано, що мова навчання — українська.
Та чи варто покладатися лише на майбутні правки? Чимало експертів наголошують: навіть тимчасове ухвалення подібних норм може стати небезпечною пасткою. У державі, яка зазнає зовнішніх і внутрішніх викликів, мова має бути цементом єдності, а не розділу.
Освіта, мова і національна ідентичність
Професійна освіта — це не лише підготовка до робочої спеціальності. Це також формування громадянина, патріота, носія культури та мови. Виключення української мови з основного навчального процесу руйнує цей зв’язок. У багатьох регіонах України саме заклади профосвіти стають останнім етапом перед виходом у доросле життя, і від того, якою мовою цей етап буде прожито, залежить подальша мовна поведінка випускника.
Держава має створювати такі умови, щоб знання української мови було не лише вимогою закону, а й життєвою потребою. Будь-яке зменшення ролі державної мови в освітньому середовищі шкодить ідеї мовної єдності.
Освітній процес — це потужний інструмент державотворення. Через нього формуються моделі поведінки, культурні настанови та світоглядні орієнтири. Якщо в цьому процесі державна мова опиняється на узбіччі, це відкриває шлях до поступової втрати мовної самобутності.
Мовна політика — це політика державної безпеки
Законопроєкти, які стосуються мови, завжди були чутливими в українському суспільстві. Історичний досвід, зокрема багаторічна русифікація, змушує бути надзвичайно обережними з будь-якими ініціативами, що стосуються мовної сфери. Сьогодні, коли держава продовжує протистояти інформаційним впливам та бореться за збереження ідентичності, українська мова відіграє ключову роль у зміцненні національної безпеки.
Ослаблення її статусу навіть у деталях — це не лише правова проблема, а й стратегічна загроза. В умовах сучасної гібридної війни мова стає полем битви, де програш — це поступова втрата впливу, сили, а зрештою й суверенітету.
Тому відповідальність за мовні норми у законодавчих ініціативах несе не лише профільний комітет, а й уся держава. Захист української мови — це обов’язок перед нацією, майбутніми поколіннями та перед пам’яттю тих, хто боровся за право говорити українською.
Заклик до суспільства і влади
Суспільна реакція на законопроєкт №13107-д показує, що українці небайдужі до долі своєї мови. Активне обговорення в медіа, критика від мовного омбудсмена, застереження експертів — усе це має стати сигналом для законодавців. Мова — це не технічна деталь, яку можна скорегувати між першим і другим читанням. Це фундамент державної політики.
Українська мова повинна залишатися незмінною основою освітнього процесу, зокрема й у професійній освіті. Її роль має бути закріплена чітко, без двозначностей і лазівок. Лише так ми зможемо зберегти національну єдність, культурну спадщину та забезпечити розвиток суспільства, в якому кожен громадянин відчуватиме приналежність до єдиної держави.
Мовне питання — це завжди питання цінностей. І те, як ми відповідаємо на нього сьогодні, визначає, якою буде Україна завтра.
