Візит Володимира Зеленського до Мар-а-Лаго на переговори з Дональдом Трампом став однією з найконцентрованіших дипломатичних подій наприкінці року. Україна везе оновлений 20-пунктний мирний план, який готували українські та американські перемовники, але паралельно підкреслює: Росія демонструє не готовність до миру, а готовність підвищувати ціну війни.
Цей мирний план охоплює широкий спектр питань, та головна логіка проста: припинити бойові дії й закріпити гарантії безпеки України, щоб не допустити повторної агресії. Саме гарантії безпеки є «якорем» документа, бо без них будь-який папір перетворюється на тимчасову паузу, а не на завершення війни з Росією.
Зеленський прямо визнає, що залишилися два найбільші камені спотикання. Перший — територія, насамперед Донбас, де Москва вимагає максимальної поступки, а Київ намагається уникнути легалізації окупації. Другий — контроль над Запорізькою АЕС, яка перебуває під російською окупацією і водночас є критичним енергетичним і безпековим активом.
Переговори в Мар-а-Лаго мають відбутися на тлі інтенсивних російських обстрілів українських міст. Зеленський використовує цей факт як доказ того, що Кремль не ставиться до дипломатії серйозно. Коли ракети й дрони летять по цивільній інфраструктурі, довіра до намірів Москви падає, а вимога міжнародного тиску лише посилюється.
Український президент також сигналізує, що зараз — «найактивніші дипломатичні дні року», і до Нового року можуть бути ухвалені рішення. Але ключова залежність, за його словами, — від партнерів, які підтримують Україну і здатні тиснути на Росію. Це важливий меседж: угода не народиться з добрих намірів, її треба підкріпити важелями.
У розмові з Трампом, окрім території й Запорізької АЕС, очікується координація з Європою. Зеленський напередодні обдзвонив європейських лідерів і хоче включити їх у процес через спільний дзвінок під час зустрічі. Це спроба не допустити сценарію, коли рішення приймаються без ЄС, а відповідальність за наслідки перекладається на Європу.
Київ протягом кількох тижнів наполягав на зустрічі Трамп Зеленський, бо США відновили активні зусилля щодо мирної угоди. Для України це шанс перезібрати рамку переговорів так, щоб уникнути «миру за будь-яку ціну». Однак ризик у тому, що Москва намагатиметься перетворити процес на примус до поступок.
Зеленський намагається показати готовність до компромісів, але не віддає ініціативу. Він озвучив ідею демілітаризованої зони в частині Донбасу, яку Україна ще контролює, за умови симетричного відведення російських сил з еквівалентної території. Цей підхід переводить розмову з «Україна відступає» у формат «обидві сторони роблять дзеркальні кроки».
Москва, за описом ситуації, тримає тактику «не відмовлятися прямо». Кремль не поспішає відкидати план, щоб не дратувати Трампа, натомість говорить про потребу додаткових дискусій і діалогу. Це класичне затягування: формально процес іде, але на практиці бойові дії тривають, а позиція Росії залишається максимальною.
Паралельно Путін демонструє силу і прив’язує дипломатію до успіхів на фронті. Його заяви зводяться до того, що Захід нібито радить Києву прийняти «гідні умови», а Росія нібито вже пропонує «базові гарантії» для відновлення України. У реальності ж ці «умови» часто означають поступку територіями і обмеження суверенітету.
Окремий пункт, який стає політично токсичним, — вибори в Україні. Зеленський висловлює готовність до виборів після тривалої паузи, але прив’язує це до гарантій безпеки. Це важлива рамка: вибори під обстрілами — не демократія, а ризик хаосу, тому питання безпеки повертається як умова, а не як післямова.
Аналітики очікують, що Путін не прийме пропозицію в нинішньому вигляді й триматиметься максималістських вимог. Серед них — передача значної частини територій, скорочення української армії та відмова від формального союзу із Заходом. Для Києва це неприйнятно, бо відкриває двері повторній агресії.
Саме тому центральним стає поняття гарантій безпеки України. Якщо в документі немає механізму стримування — ППО, довгострокових поставок, санкційних тригерів, міжнародного моніторингу, — тоді припинення вогню може стати лише перервою. Україна вже має досвід, коли домовленості не зупиняли Росію.
Роль США в цій конфігурації вирішальна, але і ризикова. Якщо Вашингтон піде шляхом швидкого «угоди заради угоди», це може розколоти Європу і підірвати довіру до гарантій. Якщо ж США зафіксують, що мирний план — це насамперед безпека, тоді переговори отримають шанс перетворитися на стабільний результат.
Зустріч у Мар-а-Лаго стане тестом на те, чи зможе Київ утримати принципові лінії і водночас залишитися конструктивним партнером у переговорах. Зеленський прагне показати, що Україна не блокує мир, але й не прийме ультиматумів. У цьому балансі й вирішиться, чи стане 20-пунктний мирний план основою угоди.
Найближчі тижні визначать, чи буде дипломатія підкріплена тиском на Росію, чи залишиться серією заяв під звуки нових ударів. Війна Росії проти України показала: без сили стримування Кремль не зупиняється. Тому результат Мар-а-Лаго вимірюватиметься не словами, а появою реальних інструментів безпеки.
