Зростання виробничих планів металургійних компаній
Плани провідних українських сталеплавильних компаній на 2026 рік свідчать про намагання прискорити відновлення галузі. Interpipe та Метінвест заявили про збільшення обсягів виплавки порівняно з 2025 роком, що автоматично підвищує потребу у стабільному забезпеченні металобрухтом. Зростання цих потреб формує нові виклики для учасників ринку, адже ресурс уже сьогодні демонструє ознаки нестачі на внутрішньому рівні.
Interpipe планує відновити роботу свого сталеплавильного комплексу після вимушеної аварійної зупинки. Відкладені обсяги виробництва цього року компанія має намір перенести у наступний, значно нарощуючи виплавку сталі. За словами керівництва підприємства, наприкінці грудня завод знову повинен вийти на виробничі потужності, що зумовлює необхідність збільшити постачання металобрухту вже з перших місяців нового року.
У межах довгострокових намірів Interpipe передбачає збільшення споживання вторинної металевої сировини у 2026 році порівняно з раніше затвердженими програмами. Така динаміка підтверджує, що навіть тимчасове скорочення діяльності підприємства не знижує стратегічного інтересу до розширення виплавки сталі.
Метінвест також продемонстрував оптимістичні прогнози на прийдешній період. Компанія планує збільшити виробництво сталі на 300–500 тисяч тонн у 2026 році, що потребуватиме суттєвого зростання обсягів брухту для металургійних заводів групи. У керівництві зазначають, що компанія працює у запланованому режимі та вже адаптується до майбутніх потреб ринку.
Поступове відновлення виробничих циклів у двох найбільших українських гравців свідчить про вектор на розширення, однак він супроводжується загостренням проблеми зі стабільністю забезпечення внутрішнього ринку сировиною.
Наростання дефіциту металобрухту: ринок під тиском
Попри певне відновлення заготівлі металобрухту у 2025 році, внутрішній ринок уже відчуває дисбаланс між потребами та доступними обсягами. Статистика демонструє, що за десять місяців 2025 року заготівля зросла на 16%, проте цього все одно недостатньо для задоволення потреб металургійних підприємств, які за той самий період спожили майже 1,3 млн тонн.
Представники Interpipe наголошують, що навіть з огляду на тимчасове зниження використання металобрухту з їхнього боку загальне споживання по країні суттєво збільшилося. За їхніми оцінками, за умов повноцінної роботи обсяг необхідної вторинної сировини був би ще більшим, а заготівельні компанії зіткнулися б із серйозними труднощами в покритті таких потреб.
У Метінвесті вказують на інший важливий показник нестачі – невиконання зобов’язань постачальниками металобрухту. Згідно з оцінками компанії, зафіксовано недопоставку на рівні майже 90 тисяч тонн, що суперечить твердженням про наявність профіциту ресурсу. Це свідчить про обмежені можливості внутрішнього ринку та недостатню здатність заготівельної галузі реагувати на зростання запитів металургійних підприємств.
Ситуація ускладнюється значним зростанням експорту металобрухту. За 10 місяців 2025 року він становив понад 345 тисяч тонн, що на 50% більше, ніж у попередньому році. Незважаючи на збільшення заготівлі, суттєва частина ресурсу йде на зовнішні ринки, що виснажує внутрішній баланс.
Ці процеси формують системний тиск на металургійні компанії, змушуючи їх звертати увагу не тільки на власні виробничі стратегії, а й на питання доступності сировини, від якої залежать їхні довгострокові можливості.
Державні обмеження та економічні наслідки для галузі
В умовах зростання споживання та експортної активності уряд почав розглядати інструменти регулювання ринку металобрухту. Проєкт постанови Кабінету Міністрів щодо квот на експорт у 2026 році пропонує встановити нульовий обсяг для групи 7204. Це рішення спрямоване на збереження стратегічного ресурсу всередині країни.
Фахівці профільних асоціацій підкреслюють, що високі обсяги експорту становлять економічний ризик для металургійної галузі. Вони нагадують, що продаж металобрухту за кордон є найменш вигідною моделлю, адже виплавлена сталь здатна забезпечити у декілька разів більші фінансові надходження в економіку. Таким чином, посилення внутрішнього використання брухту сприяє створенню доданої вартості всередині країни.
Економісти звертають увагу й на геополітичний аспект. Значна частина українського металобрухту постачається на заводи країн, що активно закуповують російські енергоресурси. Це додає регулюванню питання не лише економічного, а й стратегічного виміру, адже відплив ресурсу може послаблювати вітчизняні виробничі потужності.
Запропоновані обмеження викликають активні дискусії серед бізнесу, однак для більшості металургійних підприємств вони є необхідним кроком для стабілізації ринку. Учасники галузі погоджуються, що забезпечення металургії внутрішнім ресурсом має пріоритет над короткостроковими вигодами від експорту.
Зміцнення внутрішнього ринку брухту може стати важливим фактором підтримки стабільності металургійного сектору в умовах підготовки до збільшення виплавки сталі. Від узгоджених дій уряду та бізнесу залежить, чи вдасться забезпечити виробників ресурсом, необхідним для реалізації амбітних планів на 2026 рік.
