Підсумки саміту НАТО в Туреччині принесли Україні важливий, але неоднозначний сигнал. Країни Альянсу вперше зафіксували конкретну суму майбутньої військової допомоги — щонайменше 140 мільярдів євро протягом 2026–2027 років. Та за гучною цифрою приховується складна реальність: союзники можуть не виконати обіцянку повністю або зробити це із суттєвими затримками.
Як зазначає швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung, сама поява конкретної суми у фінальному документі саміту стала важливим політичним кроком. Ще раніше у подібних деклараціях переважали загальні формулювання про підтримку України без чітких фінансових зобов’язань. Тепер же партнери Києва були змушені перейти від абстрактних заяв до конкретних цифр.
Однак саме виконання цих домовленостей може стати найбільшим випробуванням для НАТО. Адже між обіцянкою допомоги та її фактичним надходженням на фронт часто проходять місяці, а іноді й роки.
Одним із головних факторів невизначеності є позиція Сполучених Штатів. За оцінками журналістів Neue Zürcher Zeitung, Вашингтон більше не розглядається як ключове джерело нового масштабного фінансування для України. Нова американська адміністрація припинила пряме виділення коштів Києву та відкрито демонструє прагнення скоротити власну роль у цьому процесі.
Через це основний фінансовий тягар дедалі більше переходить до європейських держав та Канади. Символічно, що в документах НАТО цього разу суму допомоги вперше вказали саме в євро, а не в доларах. Це свідчить про зміну центру відповідальності — Європа має взяти на себе більшу частину підтримки України.
За попередніми планами, лише на 2026 рік передбачалося близько 70 мільярдів євро допомоги. Із цієї суми приблизно 30 мільярдів має забезпечити кредитна програма Європейського Союзу, а ще близько 40 мільярдів повинні надати країни-союзники НАТО.
Проте проблема полягає не лише у пошуку грошей. Значно складніше питання — чи готові держави виконувати свої зобов’язання у визначені строки. У штаб-квартирі Альянсу частина дипломатів виступає за максимальну прозорість щодо внесків кожної країни. На їхню думку, відкритий контроль дозволив би застосовувати принцип публічного тиску до тих держав, які не виконують власні обіцянки.
Саме швидкість і реальність виконання домовленостей можуть визначити ефективність усієї системи підтримки України.
За даними Кільського інституту світової економіки, на початку 2026 року європейські держави вже надали Україні військову допомогу майже на 10 мільярдів євро. Найбільший внесок зробили Німеччина та Велика Британія. Також помітно активізувалася Швеція, яка збільшила обсяги підтримки.
Водночас не всі країни демонструють однаковий рівень залученості. Франція, Італія та Іспанія після 2025 року майже не оголошували нових масштабних пакетів військової допомоги. Це викликає питання щодо того, наскільки справедливо розподіляється відповідальність між союзниками, адже у підсумковій декларації саміту НАТО наголошувалося, що підтримка України має здійснюватися рівномірно.
Попри труднощі, мета у 40 мільярдів євро додаткової військової допомоги від європейських партнерів залишається досяжною. Німеччина передбачила на підтримку України у 2026 році близько 11,5 мільярда євро, Велика Британія — приблизно 4,4 мільярда євро, а Норвегія планує спрямувати еквівалент 7,6 мільярда євро, більша частина яких має піти саме на військові потреби.
Але навіть ці цифри не гарантують швидкого результату. Досвід попередніх років показує, що заявлені суми не завжди означають фактичне отримання ресурсів Україною.
За підрахунками Кільського інституту, із приблизно 400 мільярдів євро, які Європейський Союз та його держави-члени обіцяли Україні за понад чотири роки війни, реально було надано близько 180 мільярдів євро. Така різниця між обіцянками та фактичними поставками стала одним із головних викликів міжнародної підтримки.
Для України питання часу має критичне значення. Військова допомога потрібна не лише у вигляді фінансових заяв чи політичних декларацій, а як конкретні системи озброєння, боєприпаси, техніка та ресурси, які можуть змінити ситуацію на полі бою.
Окремим прикладом складності ухвалення рішень серед союзників стала ситуація із Грецією. Афіни перебувають під тиском партнерів у НАТО та ЄС щодо передачі Україні ракет PAC-2 для систем Patriot. Київ запитує до 200 таких ракет, однак грецька сторона поки не ухвалила остаточного позитивного рішення.
Таким чином, головний виклик для НАТО полягає не у проголошенні масштабних цифр, а у здатності перетворити їх на реальні дії. 140 мільярдів євро можуть стати потужним сигналом єдності союзників, але лише своєчасне виконання цих зобов’язань покаже, наскільки серйозними є ці обіцянки.
