Україна стоїть перед серйозною економічною загрозою, масштаби якої можуть визначити майбутнє країни на десятиліття вперед. Якщо нинішня державна політика щодо розвитку промисловості залишиться незмінною, до 2035 року економіка може втратити від 260 до 300 мільярдів доларів валового внутрішнього продукту, експорту та податкових надходжень. Такого висновку дійшли експерти Українського інституту майбутнього (УІМ), які представили дослідження «Інерційний сценарій української промисловості в горизонті 2035 року».
Автори дослідження наголошують, що йдеться не про віддалені припущення, а про реальні ризики, які вже сьогодні формуються під впливом низки економічних проблем. За їхніми оцінками, збереження нинішніх тенденцій може коштувати країні близько 75–80 мільйонів доларів щоденних втрат. Якщо перевести ці цифри у часовий вимір, це приблизно 3 мільйони доларів щогодини.
Не менш тривожним прогнозом є ситуація на ринку праці. Експерти вважають, що за такого сценарію Україна може втратити понад 800 тисяч робочих місць. Це означає не лише скорочення виробництва, а й посилення демографічної кризи, відтік кваліфікованих кадрів, зниження рівня доходів населення та подальше уповільнення економічного розвитку.
Співзасновник та виконавчий директор Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін розповів, що поштовхом до проведення дослідження стала ситуація навколо Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. Після аналізу наслідків його зупинки експерти вирішили оцінити, які ризики виникнуть у разі закриття інших великих промислових підприємств.
За словами Амеліна, розрахунки показали, що навіть припинення роботи одного великого комбінату призводить до багатомільярдних втрат для державного бюджету. Саме це змусило експертів проаналізувати загальний стан української промисловості та оцінити наслідки подальшого розвитку подій без суттєвих змін економічної політики.
У дослідженні підкреслюється, що головною проблемою є не один окремий фактор, а сукупність негативних процесів, які взаємно підсилюють один одного. Такий механізм експерти називають «петлями деградації». Його суть полягає в тому, що проблеми в одній сфері автоматично створюють нові труднощі для інших секторів економіки, запускаючи ланцюгову реакцію.
Серед ключових загроз автори дослідження називають високі ціни на електроенергію, постійне підвищення тарифів на залізничні вантажні перевезення, дію європейського механізму транскордонного вуглецевого коригування CBAM, кадровий дефіцит, логістичні труднощі, нестачу доступного кредитування та відсутність сучасної державної промислової політики.
Особливу увагу експерти приділили ситуації навколо «Укрзалізниці». За словами Анатолія Амеліна, після початку повномасштабної війни модель фінансування пасажирських перевезень за рахунок доходів від вантажних перевезень практично втратила ефективність.
Як зазначив експерт, обсяг вантажообігу знизився майже на 50% порівняно з довоєнним рівнем. У результаті можливість компенсувати збитковість пасажирського напрямку за рахунок бізнесу значно скоротилася. Якщо ж проблему вирішувати виключно шляхом подальшого підвищення тарифів на перевезення вантажів, це може серйозно вдарити по промисловості, яка й без того працює в надзвичайно складних умовах.
Експерти вважають, що фінансування соціально важливих пасажирських перевезень повинно здійснюватися в рамках державної політики, а не перекладатися на промислові підприємства. На їхню думку, подальше підвищення вантажних тарифів лише посилить кризові процеси в економіці.
Окремим викликом дослідники називають запровадження механізму CBAM — системи транскордонного вуглецевого коригування, яку поступово впроваджує Європейський Союз. Якщо для України не буде передбачено спеціального перехідного режиму, це може суттєво погіршити конкурентоспроможність української металургії, хімічної промисловості та інших експортно орієнтованих галузей.
Експерти зазначають, що для багатьох підприємств інвестиції у масштабну декарбонізацію в умовах війни можуть виявитися економічно недоцільними. За високих ризиків та браку фінансових ресурсів частина компаній може скоротити виробництво, закрити підприємства або перенести інвестиційні проєкти до інших держав.
Серйозною проблемою залишається і вартість електроенергії. За інформацією Українського інституту майбутнього, в окремі періоди ціни для українських промислових підприємств перевищують аналогічні показники в країнах Європейського Союзу у кілька разів. Водночас європейські держави активно підтримують свої енергоємні виробництва через спеціальні компенсаційні механізми, що дозволяє їм зберігати конкурентоспроможність навіть за високих цін на енергоресурси.
Ще одним фактором, який дедалі більше впливає на перспективи розвитку економіки, є кадровий дефіцит. За оцінками експертів, нестача працівників у промисловості вже становить близько 37%. Причинами залишаються війна, мобільність населення, еміграція та структурні зміни на ринку праці.
Окремо в дослідженні звертається увага на масштабну міграцію українців за кордон. Близько семи мільйонів громадян нині працюють або проживають в інших країнах, створюючи додану вартість для іноземних економік. Для України це означає втрату людського капіталу, зменшення кількості кваліфікованих спеціалістів та обмеження потенціалу майбутнього економічного зростання.
Автори дослідження наголошують, що інерційний сценарій розвитку не можна вважати стабільністю. Навпаки, він означає поступове накопичення проблем, які з кожним роком стають дедалі складнішими для вирішення. На їхню думку, сьогодні Україна фактично стоїть перед вибором: проводити складні, але необхідні економічні реформи або зіткнутися з поступовою деіндустріалізацією, скороченням виробництва та втратою конкурентних позицій на світових ринках.
Експерти переконані, що ціна бездіяльності може виявитися значно вищою, ніж вартість реформ. Саме тому питання модернізації промислової політики, підтримки виробництва, створення конкурентних умов для бізнесу та розвитку людського капіталу вони називають одними з ключових завдань держави на найближчі роки.