Українська металургія опинилася в ситуації, коли одночасно спрацювали одразу кілька факторів, здатних поставити під загрозу подальшу роботу галузі. Війна створила безпрецедентні проблеми для підприємств, але тепер до безпосередніх пошкоджень виробничих об'єктів додалися логістичні обмеження, торговельні бар'єри, висока вартість електроенергії та різке подорожчання залізничних перевезень.
На цьому тлі представники галузі дедалі частіше говорять уже не про повноцінне відновлення виробництва, а про необхідність зберегти його хоча б на нинішньому рівні.
Президент «Укрметалургпрому» Олександр Каленков допускає, що за підсумками 2026 року падіння української металургії може становити щонайменше 50%. Такий сценарій означав би не просто скорочення окремих показників. Йдеться про ризик втрати значної частини виробничого потенціалу країни, валютної виручки та тисяч робочих місць.
Підприємства опинилися під подвійним ударом
Українські металургійні підприємства сьогодні змушені одночасно вирішувати проблеми, які за нормальних умов виникали б окремо.
З одного боку, великі виробничі об'єкти залишаються цілями російських ракетних та дронових атак. Від пошкоджень потерпають не лише самі заводи, а й енергетична, транспортна та логістична інфраструктура, необхідна для їхньої роботи.
Особливо складною стала ситуація навколо двох найбільших металургійних підприємств — «Запоріжсталі» та «АрселорМіттал Кривий Ріг». Їхня робота була фактично зупинена, що саме по собі створює серйозні наслідки для всієї галузі.
З іншого боку, навіть підприємство, яке фізично не зазнало критичних руйнувань, може опинитися в ситуації, коли виробляти продукцію економічно невигідно.
Причина — стрімке зростання витрат.
Статистика вже показує масштаб проблеми
За підсумками липня українська металургія вже продемонструвала суттєве скорочення виробництва.
Виплавка чавуну впала на 37,6% у річному вимірі — до 432,2 тисячі тонн. Виробництво сталі скоротилося на 21,3%, до 457 тисяч тонн, а випуск прокату зменшився на 30,7% — до 382,7 тисячі тонн.
При цьому липневі цифри ще не повною мірою враховують наслідки подій серпня.
Тобто реальна картина може виявитися ще складнішою.
Для металургії час має особливе значення. Домни, прокатні стани та інше обладнання не можна просто вимкнути сьогодні, а завтра без наслідків запустити знову. Частина виробничих процесів потребує складної підготовки, а тривалий простій здатен створювати додаткові технічні та фінансові ризики.
Саме тому потенційне падіння виробництва на 50% — це не просто поганий статистичний показник. Це загроза втрати частини промислової системи, яку після завершення війни буде надзвичайно складно відновити.
Закриття портів стало одним із найболючіших ударів
Українська металургія традиційно значною мірою залежить від експорту.
Приблизно три чверті виробленої металургійної продукції орієнтовано на зовнішні ринки. Тому можливість доставляти продукцію покупцям за конкурентною ціною є критично важливою.
Саме тут виникла одна з найбільших проблем.
Закриття портів Великої Одеси різко погіршило можливості морської логістики. Частину вантажів доводиться переорієнтовувати на сухопутні маршрути, однак вони значно дорожчі та фізично обмежені за пропускною здатністю.
За оцінкою головного аналітика GMK Center Андрія Тарасенка, доставка окатків через Гданськ коштує приблизно 50–60 доларів за тонну.
На тлі світової ціни залізної руди близько 93–97 доларів за тонну така логістика може фактично знищити економічний сенс частини експортних операцій.
І це один із найбільш небезпечних моментів для галузі.
Підприємство може мати сировину, обладнання та працівників, але якщо доставка готової продукції до покупця коштує надто дорого, виробництво втрачає економічну доцільність.
Західні маршрути не можуть повністю замінити море
Україна намагається компенсувати втрату морської логістики через західні кордони та дунайські порти.
Але можливості цих маршрутів обмежені.
За оцінкою представників галузі, Дунайські порти та західні переходи можуть забезпечити максимум 20–25% необхідних обсягів.
Тобто навіть за максимальної ефективності сухопутна логістика не здатна повністю замінити морські перевезення.
До того ж довгі маршрути означають додаткові витрати на паливо, вагони, перевалку, зберігання та інші операції.
Фактично українські виробники опиняються в ситуації, коли кожна тонна продукції може ставати дорожчою ще до того, як вона потрапить до іноземного покупця.
Європейські квоти створили ще один бар'єр
На логістичних проблемах криза не закінчується.
Українські виробники зіткнулися з новими торговельними обмеженнями на європейському ринку. За оцінкою GMK Center, нові квоти ЄС скоротили можливості українського експорту приблизно на 60%.
У результаті галузь могла втратити близько 1,5 мільйона тонн потенційного експорту.
Для країни, яка воює та критично потребує валютних надходжень, це дуже серйозний удар.
Зменшення експорту означає не лише менше продажів для конкретного підприємства. Це також менше валютної виручки, нижчі податкові надходження та менші можливості фінансувати виробничі процеси.
За оцінками галузевих експертів, через торговельні обмеження виробництво плоского прокату може скоротитися на 35–40%, а довгого — приблизно на 25%.
CBAM може посилити тиск
Окремою проблемою залишається європейський механізм вуглецевого коригування імпорту CBAM.
Його головна мета — стимулювати виробників скорочувати викиди та поступово переходити до більш екологічних технологій.
У мирний час українські підприємства могли б інвестувати значні кошти в декарбонізацію, модернізацію обладнання та перебудову виробничих процесів.
Але під час масштабної війни фінансові можливості промисловості принципово інші.
Підприємствам одночасно потрібно ремонтувати пошкоджене обладнання, купувати електроенергію, платити зарплати, забезпечувати логістику та підтримувати виробництво.
У таких умовах багатомільярдні інвестиції в екологічну модернізацію стають надзвичайно складним завданням.
У результаті українські виробники ризикують опинитися в ситуації, коли їхня продукція стає менш конкурентоспроможною саме через додаткові витрати, яких не мають деякі конкуренти.
Електроенергія стала ще одним фактором ризику
Металургія є однією з найбільш енергоємних галузей економіки.
Тому ціна електроенергії безпосередньо впливає на собівартість сталі та іншої продукції.
За певних періодів українські промислові підприємства платили близько 300 євро за мегават-годину. Для порівняння, європейські конкуренти могли працювати за цінами приблизно 50–60 євро або отримувати державну підтримку.
Такий розрив ставить українські підприємства у вкрай складне становище.
Навіть якщо завод технічно здатен виробляти метал, висока ціна електроенергії може зробити кінцевий продукт занадто дорогим для міжнародного ринку.
І ще одне подорожчання — залізниця
Ситуацію додатково ускладнило підвищення вантажних тарифів «Укрзалізниці» на 30%.
На перший погляд, це може здаватися лише черговою зміною тарифів.
Але для підприємств, які змушені перевозити величезні обсяги сировини та готової продукції на сотні й тисячі кілометрів, кожен відсоток подорожчання має значення.
Особливо гостро це проявляється зараз, коли замість коротких маршрутів до морських портів підприємства змушені використовувати довші сухопутні напрямки.
У результаті витрати на внутрішню логістику для частини виробників фактично зросли в рази.
Внутрішній ринок не здатен врятувати галузь
Можна було б припустити, що втрачені експортні обсяги компенсує український ринок.
Але реальність інша.
Українська металургія історично є значною мірою експортоорієнтованою, а внутрішній попит не здатен поглинути весь обсяг продукції, який раніше продавався за кордон.
Більше того, імпорт металопрокату за сім місяців зріс на 23,2%, а його частка на внутрішньому ринку піднялася до 46,1%.
Це створює додатковий парадокс: українські заводи скорочують виробництво та експорт, водночас частина потреб внутрішнього ринку задовольняється імпортом.
Тобто проблема полягає не просто у відсутності попиту. Вона полягає в тому, що український виробник дедалі частіше втрачає конкурентоспроможність через сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів.
Масова зупинка заводів ударить не лише по металургії
Представники Федерації металургів України попереджають: якщо ситуація не зміниться, великі підприємства можуть перейти до масових зупинок.
Наслідки такого сценарію вийдуть далеко за межі промисловості.
Велике підприємство — це не лише заводські цехи.
Це тисячі працівників, податки до державного та місцевих бюджетів, внески до Пенсійного фонду, замовлення для транспортних компаній, ремонтних підприємств, постачальників обладнання, енергетиків та інших компаній.
Коли завод зупиняється, разом із ним починає скорочуватися цілий економічний ланцюг.
Спочатку падає виробництво. Потім зменшується експорт. Підприємство скорочує витрати та персонал. Знижуються податкові надходження. Падає попит у регіоні. Починають втрачати замовлення компанії, які працювали із заводом.
А держава водночас отримує додаткові витрати, пов'язані з безробіттям та підтримкою економіки.
Втрата кадрів може стати проблемою на роки
Є ще один фактор, який часто залишається за межами економічної статистики.
Кваліфіковані промислові кадри.
Металургійне та гірничодобувне виробництво потребує працівників із дуже специфічними знаннями та досвідом. Підготовка фахівця для складної виробничої професії може тривати роками.
Якщо підприємство надовго зупиниться, частина працівників шукатиме іншу роботу або виїжджатиме в інші регіони та країни.
Навіть якщо через кілька років завод отримає можливість повністю відновити роботу, повернути колишній колектив може виявитися надзвичайно складно.
Таким чином, зупинка виробництва сьогодні може створити кадрову проблему далеко в майбутньому.
Чого бізнес очікує від держави
Представники галузі наголошують, що йдеться не про постійне утримання підприємств за рахунок бюджету.
Основна вимога — створити умови, за яких стратегічно важливі виробництва зможуть пережити надзвичайно складний період.
Серед першочергових кроків називають дипломатичну та військову роботу для відновлення безпечної роботи морських портів.
Другим напрямом мають стати переговори з Європейським Союзом щодо збільшення квот до рівня фактичного експорту попередніх років, а також тимчасового пом'якшення дії CBAM та інших торговельних обмежень.
Ще один напрям — перегляд 30-відсоткового підвищення вантажних тарифів «Укрзалізниці».
Промисловість також потребує механізмів страхування воєнних ризиків, доступу до зовнішнього фінансування та допомоги у відновленні пошкоджених підприємств.
За оцінками представників галузі, для стабілізації ситуації може знадобитися від кількох мільярдів до 10 мільярдів євро додаткової підтримки.
Такі кошти, на думку галузевих представників, могли б дозволити підприємствам протриматися ще приблизно 1,5–2 роки та уникнути масових зупинок.
Перед Україною стоїть значно більша проблема, ніж просто падіння виробництва
Українська металургія зараз фактично проходить випробування на виживання.
Війна пошкоджує виробничі потужності, логістичні обмеження підвищують собівартість, європейські квоти звужують експортні можливості, CBAM створює додаткові вимоги, електроенергія залишається дорогою, а залізничні тарифи зросли.
Кожен із цих факторів окремо можна було б назвати складним викликом. Але їхнє одночасне накладання створює зовсім інший масштаб проблеми.
Якщо виробництво скоротиться наполовину, Україна втратить не лише частину промислового експорту.
Може скоротитися валютна виручка, зменшитися податкові надходження, погіршитися ситуація на ринку праці та посилитися залежність від імпорту металопродукції.
Найгірше те, що промисловий потенціал, втрачений через тривалі простої, буде надзвичайно складно повернути.
Саме тому питання підтримки металургії — це не лише питання інтересів окремих великих компаній. Це питання збереження виробничої бази країни.
Якщо держава зможе забезпечити підприємствам хоча б мінімально необхідні умови для роботи, Україна збереже робочі місця, експортні надходження, податки та кваліфіковані кадри.
Якщо ж рішення будуть відкладатися, промисловість може зіткнутися з ланцюговою реакцією, коли зупинка одного підприємства погіршуватиме становище інших.
І тоді цифра у 50% падіння виробництва може виявитися не прогнозом, а лише початком значно глибшої промислової кризи.
