Чорне море дедалі більше нагадує простір, у якому кожен торговельний рейс перетворюється на ризиковану операцію. Для України це питання давно вийшло за межі військової сфери: від безпеки морського коридору безпосередньо залежать експорт, валютні надходження, робота портів та здатність країни продавати на світових ринках продукцію нового врожаю.
Капітан 1-го рангу запасу ВМС ЗСУ, директор із питань трансформації американської військової консалтингової компанії Sonata Андрій Риженко вважає, що ситуація у Чорному морі нині є надзвичайно складною. За його словами, Росія від самого початку повномасштабної війни прагнула позбавити Україну можливості нормально користуватися морськими шляхами.
І зараз ця стратегія отримала новий імпульс.
Росія намагається зробити Одесу небезпечною для світового бізнесу
Після початку широкомасштабного вторгнення блокування українських портів стало одним із ключових завдань Москви. Проте за кілька років Україна змогла створити власні спроможності для протидії на морі — від ракетного озброєння до безпілотних систем.
Саме тому повністю перекрити судноплавство Росії складно. Однак інша мета — зробити його настільки небезпечним, щоб приватні судновласники самі відмовлялися від рейсів, — виявилася значно реалістичнішою.
Український морський коридор, який почав працювати у серпні 2023 року, формально не припинив існування. Судна продовжують заходити до портів Великої Одеси, але масштаби перевезень суттєво скоротилися.
За словами Риженка, у перші два тижні серпня морським коридором вдалося перевезти близько 600 тисяч тонн вантажів. Це приблизно третина обсягів за аналогічний період попереднього року.
І тут виникає головна проблема: судновласнику не потрібно отримувати прямий наказ залишити українські порти. Достатньо, щоб ризики стали економічно невиправданими.
Страхування суден у таких умовах дорожчає в рази. За оцінкою експерта, семиденний рейс може обходитися у страховий збір на рівні 0,5–1% вартості самого судна. Для великого комерційного перевізника це вже не символічна доплата, а серйозний фактор, який безпосередньо впливає на прибутковість маршруту.
У результаті виникає замкнене коло: більше ударів — вищі ризики — дорожче страхування — менше суден — менше експорту — більший економічний тиск на Україну.
Удари по Новоросійську показали, що ризики працюють в обидва боки
Україна, своєю чергою, не залишила без відповіді спроби створити блокаду своїх портів.
Одним із найпомітніших епізодів став масштабний комбінований удар по Новоросійську. Цей порт має для Росії колосальне значення — це один із головних вузлів її чорноморської економічної та військової інфраструктури.
За словами Риженка, операція була комплексною та передбачала використання різних засобів ураження. У ній брали участь різні компоненти Сил оборони України, а координація між ними стала одним із ключових факторів успіху.
Були пошкоджені два російські фрегати — носії крилатих ракет "Калібр".
Однак експерт наголошує: саме пошкодження корабля ще не означає його остаточного виведення з ладу. Росія має розгалужену ремонтну інфраструктуру в Криму та на Кавказі, зокрема в Новоросійську і Керчі.
Тому стратегічне завдання полягає не лише в тому, щоб завдати одного сильного удару. Україні необхідно створити постійний тиск, за якого відновлення військової інфраструктури ставатиме дедалі складнішим і дорожчим.
Чому цивільні судна опинилися під особливою загрозою
Окремою проблемою стали атаки на торговельні судна.
Як зазначає Риженко, останнім часом удари завдавалися по суднах під різними прапорами. Йдеться про іноземні комерційні кораблі, які не мають безпосереднього стосунку до військових операцій.
Це принципово важливий момент.
Україна значною мірою залежить від іноземного торговельного флоту, оскільки власного цивільного судноплавства для забезпечення необхідних обсягів перевезень фактично недостатньо. Тому кожна атака на комерційне судно має значно ширший ефект, ніж пошкодження одного корабля.
Вона сигналізує всьому міжнародному бізнесу: цей маршрут небезпечний.
Особливо трагічним прикладом експерт називає суховантаж GOLDEN LEO. Судно з кукурудзою зазнало ракетної атаки, а згодом було уражене безпілотниками та затонуло. Унаслідок ракетного удару загинули моряки, серед яких були громадяни Сирії та Індії, а також український лоцман.
Саме такі випадки можуть мати довгострокові наслідки для української економіки. Навіть якщо порт фізично залишається відкритим, його фактична доступність визначається не наказами держави, а готовністю міжнародних компаній ризикувати своїми судами, екіпажами та мільйонними активами.
Чи можна військовим шляхом повністю розблокувати порти?
Риженко вважає, що суто військовими засобами домогтися значно безпечнішої роботи морського коридору можливо.
Але ціна такого сценарію може бути надзвичайно високою.
Експерт іронічно зазначає, що для прямого силового розблокування можна було б говорити про масштабні системи протиповітряної оборони, потужні кораблі та далекобійне озброєння. Фізично така операція можлива, але потребуватиме ресурсів, яких Україна зараз не має.
Тому стратегія повинна бути іншою.
Не йти на пряме зіткнення там, де противник має чисельну перевагу, а поступово зменшувати його можливості завдавати ударів.
Йдеться про ураження пускових позицій, складів, засобів розвідки, систем ППО та інших елементів, які формують російську систему контролю над Чорним морем.
Особливу роль можуть відіграти безпілотні технології.
Риженко припускає, що одним із перспективних напрямків може стати створення морської системи протиповітряної оборони із застосуванням безпілотних перехоплювачів, які базуватимуться на українських морських дронах. Паралельно необхідно розвивати засоби радіоелектронної боротьби та розвідки.
Головне — не просто реагувати на нові російські технології, а намагатися випереджати противника.
Чорне море перетворилося на величезну "сіру зону"
За оцінкою офіцера, нинішня зона потенційного ураження фактично простягається від гирла Дунаю до Новоросійська.
Це величезний простір, де будь-яка зміна ситуації може вплинути на судноплавство.
Росія також відчула наслідки українських атак. Після ударів по Новоросійську там зросли ризики для торговельного флоту. Таким чином, виникла своєрідна рівновага страху: обидві сторони мають можливості завдавати ударів, але жодна не здатна повністю контролювати всю акваторію.
Саме тому говорити про повне припинення судноплавства було б некоректно. Але говорити про нормальне функціонування морської торгівлі також поки що не доводиться.
Для бізнесу навіть кілька успішних атак можуть бути достатніми, щоб змінити маршрути.
Показовим є рішення великих міжнародних перевізників шукати альтернативи. Частину аграрних вантажів доводиться спрямовувати суходолом до румунської Констанци. Дунаю також відводиться дедалі більша роль, але його пропускна здатність неспівмірна з можливостями Чорного моря.
Тобто альтернативи існують, але вони не здатні повністю замінити українські морські порти.
Україна намагається ізолювати Крим, але отримує нові виклики
Важливим елементом української стратегії стала операція "МоЛоЧКа" — "Москва Ляже Через Крим".
Її метою є послаблення російської логістики в Азовському та Чорному морях, ізоляція Криму та створення проблем для південного угруповання російських військ.
Риженко визнає, що операція мала тактичні та оперативні результати. Водночас він звертає увагу на принципову проблему: кожна військова дія викликає реакцію противника.
Посилення тиску на Крим супроводжується посиленням атак на Одещину.
Тому навіть успішна операція потребує оцінки не лише безпосереднього результату, а й наслідків другого та третього порядку.
Якщо в одному місці Україна отримує перевагу, Росія намагатиметься компенсувати її в іншому.
Саме це зараз значною мірою відбувається навколо Одеси.
Новоросійськ залишається ключовою точкою Росії
Після серії українських ударів Росія змушена була відводити частину ракетоносіїв із Криму до Новоросійська.
Це стало наслідком системної роботи українських сил по військовій інфраструктурі півострова.
У Севастополі російські кораблі вже не почуваються так само безпечно, як раніше. Українські удари по військових об'єктах продемонстрували, що навіть укріплені бази можуть стати цілями.
Однак перенесення кораблів до Новоросійська не означає зникнення загрози.
Саме Новоросійськ став для Росії своєрідним запасним центром Чорного моря. Тут зосереджена масштабна портова інфраструктура, ремонтні потужності та військові об'єкти.
Тому здатність України завдавати ударів по цьому району має не лише тактичне, а й стратегічне значення.
Чому Кримський міст не обов'язково потрібно фізично знищувати
Окремо Риженко звертає увагу на Кримський міст.
На його думку, питання може полягати не стільки у фізичному руйнуванні конструкції, скільки у позбавленні її можливості виконувати функцію військової логістичної артерії.
Це принципово інший підхід.
Для знищення великої інженерної споруди потрібні величезні ресурси. Натомість системне порушення її функціонування може виявитися ефективнішим з погляду співвідношення витрачених ресурсів та отриманого результату.
Саме так, вважає експерт, необхідно мислити під час планування сучасних операцій: не обов'язково знищувати об'єкт, якщо його можна зробити непридатним для виконання поставленого завдання.
Балтійське море може стати для Росії ще більшим викликом
На тлі ударів по українських портах в Україні лунали пропозиції щодо блокування російської торгівлі у Балтійському морі.
Риженко вважає, що значення цього регіону для Росії величезне. Через балтійські порти Усть-Луга та Приморськ проходять значні обсяги російського нафтового експорту.
Проте принципова відмінність полягає у співвідношенні сил.
У Балтійському морі Росія перебуває поруч із дев'ятьма державами НАТО. Тому потенційний баланс військових можливостей там кардинально відрізняється від Чорного моря.
Україна може передати партнерам власний досвід протидії російському флоту, використання морських безпілотників, розвідки та асиметричних ударів. Але основне завдання Києва зараз, на думку Риженка, значно конкретніше.
Зробити максимально безпечним невеликий, але життєво важливий простір між Одесою та островом Зміїний.
Боротьба за море — це боротьба за економіку
У цій історії є важлива деталь, яку легко втратити за військовими зведеннями.
Йдеться не лише про кораблі, ракети чи безпілотники.
Йдеться про економічне виживання.
Кожне судно, яке не заходить до українського порту, означає менше вантажів, менше валютної виручки, додаткові витрати на логістику та більший тиск на державний бюджет.
Кожен пошкоджений міст, портова інфраструктура чи транспортний вузол створює нове "вузьке місце" у системі постачання.
Саме тому російська стратегія ударів по Одесі, Чорноморську, Південному, дунайських портах, мостах та транспортних шляхах має комплексний характер.
Мета полягає не обов'язково в тому, щоб одномоментно знищити всю портову систему.
Набагато ефективніше — поступово зробити її настільки дорогою та небезпечною, щоб міжнародний бізнес почав відмовлятися від роботи.
Україна, своєю чергою, намагається відповісти асиметрично: морськими дронами, ракетами, далекобійними системами, розвідкою, РЕБ та комбінованими операціями.
І саме тут визначатиметься майбутнє Чорного моря.
Повністю "закрити" його для Росії Україна наразі не може. Так само Росія не має гарантованої можливості остаточно перекрити український морський коридор.
Але боротьба за кожен маршрут, кожен порт і кожне судно триває.
І поки Чорне море залишається величезною зоною ризику, перемога визначатиметься не кількістю кораблів, а тим, хто зможе швидше адаптуватися, точніше бити по критичних спроможностях противника та ефективніше захищати власну логістику.
Для України ставка у цій боротьбі особливо висока: безпечне море — це не просто військова перевага. Це можливість експортувати врожай, отримувати валютну виручку, підтримувати економіку та зберігати зв'язок із глобальними ринками.
Тому битва за Чорне море фактично є битвою за економічну стійкість держави.
