Війна ставить перед людиною питання, на які в мирному житті можна було навіть не замислюватися. Одне з найболючіших — як християнська віра співіснує з необхідністю захищати власне життя, родину та країну зі зброєю в руках.
Чи є гріхом для військового знищувати того, хто прийшов убивати? Чи може людина залишатися християнином, якщо на полі бою вона змушена застосовувати смертельну силу? І чи означає християнське прощення необхідність пробачити людину, яка не визнає своєї провини та продовжує виправдовувати насильство?
На ці складні питання в інтерв'ю журналісткам ТСН Наталії Нагорній та Неллі Ковальській відповів священник Георгій Коваленко.
Його позиція виявилася досить однозначною: український військовий, який захищає свою країну, не стає злочинцем лише через те, що змушений застосовувати силу проти нападника.
«Воїн — теж християнин»
За словами Георгія Коваленка, війна створює для військовослужбовців величезне психологічне та моральне навантаження.
Людина, яка в мирному житті могла ніколи не стикатися зі смертю безпосередньо, на фронті змушена щодня перебувати в ситуації крайнього ризику. Вона має ухвалювати рішення за лічені секунди, усвідомлюючи, що від них може залежати життя побратимів.
Священник звернув увагу і на те, що військові самі отримують серйозну травму від війни та від того, що їм доводиться робити на полі бою.
«Воїн — теж християнин, людина, яка хоче покарати злочинця — теж християнин», — сказав він.
Ця теза особливо важлива у контексті дискусій про те, чи може християнин брати до рук зброю.
У реальності війни питання часто стоїть не між «вбивати» та «не вбивати», а між дозволити насильству продовжуватися або спробувати його зупинити.
Якщо людина зі зброєю нападає на інших, бездіяльність також може мати трагічні наслідки.
Саме тому Коваленко говорить про необхідність зупиняти зло, а не просто оцінювати дії військових через призму мирного життя.
Чому просте «пробачити всіх» не працює
Однією з найскладніших частин розмови стала тема прощення.
У християнстві прощення займає центральне місце. Однак священник звернув увагу на важливу деталь: прощення не можна механічно перетворювати на вимогу до жертви закрити очі на злочин.
«Простити можна того, хто просить прощення», — зазначив Коваленко.
Ця позиція ставить принципову межу між прощенням і виправданням.
Прощення не означає, що злочину не було.
Не означає воно і того, що злочинець автоматично звільняється від відповідальності.
Особливо складною ситуація стає тоді, коли людина не визнає своєї провини.
Якщо агресор продовжує вважати свої дії правильними, хизується ними або відкрито заявляє про готовність повторювати насильство, вимагати від жертви негайного особистого прощення може бути не лише нереалістично, а й морально руйнівно.
Саме тому священник проводить чітку межу між бажанням помсти та необхідністю зупинити напад.
«Якщо людина хизується, що вбиває українців — її треба зупинити»
Коваленко окремо наголосив на ситуації, коли людина не просто здійснює злочин, а ще й демонстративно пишається ним.
«Якщо людина цим ще і хизується, що вона вбиває українців — то її треба зупинити», — сказав священник.
У цій фразі закладено важливий моральний принцип.
Зупинення нападника не обов'язково означає бажання помститися. Мотивом може бути захист тих, хто перебуває під загрозою.
Для військового це принципова різниця.
На полі бою рішення часто приймаються не через особисту ненависть до конкретної людини, а через необхідність нейтралізувати загрозу.
Саме тому священник не ставить знак рівності між захисником та людиною, яка почала агресію.
Християнство і право на захист
У релігійній дискусії часто виникає питання про те, як співвіднести заповідь «не вбивай» із війною.
Однак християнська традиція протягом століть розглядала проблему захисту від насильства значно складніше, ніж проста заборона будь-якого застосування сили.
Існує принципова різниця між навмисним убивством беззахисної людини та застосуванням сили для припинення безпосередньої загрози.
Саме на цьому розмежуванні значною мірою і будується аргументація священника.
Український військовий, який захищає свою країну, не обов'язково керується ненавистю. Його метою може бути припинення нападу та захист людей.
У цьому контексті служба в армії може розглядатися не як відмова від християнських принципів, а як надзвичайно важке випробування, під час якого людина намагається захистити інших.
Цитата Христа про меч має інший контекст
Коваленко також звернувся до слів Ісуса Христа:
«Хто візьме меч, той від нього і загине».
Священник трактує цю тезу в контексті необхідності мати достатню силу для зупинення агресії.
«Тобто має бути більша сила від тої, яка розпочала війну, щоб зупинити зло», — пояснив він.
У цьому підході сила сама по собі не є головною метою.
Вона є інструментом.
Її завдання — не помста, не приниження противника і не отримання задоволення від насильства. Її мета — припинити загрозу.
Саме тому питання військової сили неможливо розглядати у відриві від того, хто почав насильство, проти кого воно спрямоване і з якою метою застосовується відповідь.
Найважче випробування — для тих, хто повертається з фронту
За словами священника, величезну травму отримують самі військові.
Цей аспект війни часто залишається менш помітним для цивільного суспільства.
Людина може повернутися додому фізично живою, але її внутрішній світ уже буде зовсім іншим.
Спогади про загиблих побратимів, бойові епізоди, постійна небезпека та необхідність приймати рішення щодо застосування зброї можуть залишати глибокий психологічний слід.
Тому розмови про моральність війни не повинні зводитися до оцінки військового лише за фактом того, що він застосовував зброю.
Не менш важливо розуміти, у яких обставинах це відбувалося.
Людина, яка захищає себе та інших від смертельної загрози, перебуває у принципово іншій моральній ситуації, ніж той, хто свідомо створює цю загрозу.
Прощення не дорівнює забуттю
Одна з найбільших помилок у розмовах про прощення — сприймати його як вимогу забути все, що сталося.
Однак навіть із християнської точки зору прощення не означає стирання пам'яті.
Не означає воно і відмову від справедливості.
Суспільство може прагнути миру та водночас вимагати відповідальності за злочини.
Людина може відмовитися від особистої помсти, але не вимагати від себе забути пережите.
Для багатьох українців питання прощення буде надзвичайно складним ще довгі роки після завершення бойових дій.
Адже йдеться не лише про абстрактні політичні події. За ними стоять загиблі родичі, зруйновані будинки, поранені люди, зламані долі та роки життя, які вже неможливо повернути.
Тому вимагати від кожного однакової реакції на тему прощення було б неправильно.
Чи можливе примирення після війни?
Прощення та примирення — не одне й те саме.
Примирення потребує щонайменше двох сторін. Якщо одна визнає завдану шкоду, а інша продовжує її заперечувати, справжнє примирення стає практично неможливим.
Саме тому слова Коваленка про необхідність покаяння мають особливе значення.
Покаяння — це не просто формальна фраза «вибачте». Це визнання власної провини, відмова від виправдання злочину та готовність змінити поведінку.
Без цього заклики до примирення можуть залишитися лише красивими словами.
Для України після війни питання справедливості, пам'яті та відповідальності буде не менш важливим, ніж питання відновлення зруйнованих міст.
Війна змушує суспільство шукати моральну опору
Заява Георгія Коваленка важлива не лише через конкретну відповідь на питання про військових.
Вона показує значно ширшу проблему, перед якою опинилося українське суспільство.
Війна змушує людей одночасно залишатися людьми та робити те, чого вони ніколи не хотіли б робити у мирному житті.
Військовий може не прагнути вбивати, але бути змушеним застосувати силу.
Цивільна людина може прагнути миру, але водночас розуміти, що без захисту країни мир може виявитися неможливим.
А людина, яка пережила втрату, може хотіти справедливості й водночас не бути готовою до прощення.
Усе це не вкладається у прості формули.
Саме тому позиція священника фактично зводиться до розмежування понять: захист і напад — не одне й те саме, а прощення не повинно перетворюватися на виправдання злочину.
Для українських військових ця думка може мати особливе значення. Людина, яка стоїть на захисті інших, не перестає бути людиною і не перестає бути християнином лише тому, що війна змусила її взяти зброю.
Водночас після завершення бойових дій перед суспільством постане ще складніше завдання — знайти баланс між пам'яттю, справедливістю, відповідальністю та можливістю колись відпустити ненависть.
І, можливо, саме в цьому полягає одна з найважчих моральних битв, яка починається не на полі бою, а вже після нього.
