Зустріч Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, запланована на 31 серпня в Киргизії, може виявитися значно важливішою, ніж чергові дипломатичні переговори двох лідерів. За кілька місяців, що минули від їхньої попередньої зустрічі, співвідношення сил між Москвою та Пекіном помітно змінилося.
Формально Росія і Китай продовжують називати одне одного стратегічними партнерами, демонструють взаємну повагу та регулярно заявляють про близькість своїх позицій. Проте за дипломатичними формулюваннями дедалі виразніше проглядається інша реальність: Китай стає сильнішим, а Росія — залежнішою.
Саме ця зміна, на думку аналітиків, буде одним із головних факторів під час переговорів Путіна та Сі.
Москва слабшає, Пекін отримує нові важелі
Як пише The Wall Street Journal, останні місяці продемонстрували різну траєкторію розвитку двох держав. Росія зіткнулася з дедалі більшим економічним тиском, проблемами в енергетичному секторі та наслідками українських ударів по важливих об'єктах нафтогазової інфраструктури.
Для Кремля це особливо болісно, оскільки енергетика залишається одним із фундаментів російської економіки. Коли здатність отримувати стабільні доходи від експорту енергоносіїв опиняється під додатковим тиском, Москва змушена шукати альтернативні ринки та партнерів. І головним таким партнером давно став Китай.
Пекін, своєю чергою, опинився у значно вигіднішій позиції. Китай отримує російські енергоносії на привабливих умовах, розширює свою присутність на російському ринку, а китайські компанії поступово займають ніші, які залишили західні виробники.
У результаті залежність працює не симетрично.
Росія потребує Китаю набагато більше, ніж Китай потребує Росії.
Це принципова зміна, яка може визначати характер відносин між двома країнами протягом наступних років.
Ще недавно Москва прагнула демонструвати себе як самостійний центр сили, здатний вести рівноправний діалог із Пекіном. Тепер ситуація дедалі частіше виглядає інакше. Китай має можливість встановлювати умови торгівлі, вибирати, які російські пропозиції приймати, а які відхиляти, і водночас використовувати величезний російський ринок у власних інтересах.
Росія поступово перетворюється на молодшого партнера
Особливо показовою стала історія з газопроводом до Китаю. Москва зацікавлена у розширенні експорту газу на схід і розглядає китайський напрямок як один із ключових варіантів компенсації втрати частини європейського ринку.
Однак Пекін не поспішає погоджуватися на російські умови. Китай зацікавлений передусім у вигідній для себе ціні та не має потреби погоджуватися на будь-які пропозиції лише для того, щоб підтримати Москву.
Це дуже важливий сигнал.
У відносинах двох країн Китай дедалі частіше поводиться як сторона, яка може диктувати умови, тоді як Росія змушена пристосовуватися.
Схожа ситуація спостерігається і в торгівлі. Після виходу або скорочення присутності багатьох західних компаній російський ринок заповнили китайські товари. Автомобілі, електроніка, обладнання, промислова продукція та споживчі товари з КНР отримали значно більше можливостей.
Залежність виявилася настільки значною, що представники окремих російських галузей почали закликати владу обмежити імпорт із Китаю.
Для Кремля це серйозна проблема: намагаючись компенсувати наслідки ізоляції від західних ринків, Росія фактично створює нову залежність — цього разу від одного великого азійського партнера.
Китай отримав від війни власні дивіденди
Пекін не засудив російське вторгнення в Україну та зберіг політичний діалог із Москвою. Водночас Китай намагається не переходити межу, за якою підтримка Росії могла б створити для самого Пекіна надмірні ризики.
Китай отримав значні економічні переваги від зміни глобальних торговельних потоків. Російські енергоносії стали важливим джерелом дешевої сировини, а західний бізнес, який залишив російський ринок, звільнив місце для китайських компаній.
Паралельно Пекін отримує можливість вивчати наслідки великої війни, оцінювати поведінку західних держав, аналізувати санкційну політику та стежити за розвитком сучасних військових технологій.
Саме тому для Китаю війна Росії проти України — не лише геополітична проблема. Це також масштабний фактор, який впливає на економіку, дипломатію, безпеку та глобальне співвідношення сил.
Пекін при цьому зберігає можливість дистанціюватися від найбільш небезпечних рішень Москви. Китайські представники закликали уникати ядерної ескалації, а публічна китайська риторика традиційно зводиться до закликів до переговорів, політичного врегулювання та деескалації.
Для Сі це надзвичайно зручна позиція.
Китай може продовжувати співпрацювати з Росією, не беручи на себе всі політичні витрати, пов'язані з її діями.
Москва хотіла більшої підтримки — і не приховує розчарування
При цьому відносини між Москвою та Пекіном зовсім не позбавлені суперечностей.
У Росії періодично лунають претензії до Китаю через те, що він, на думку частини російських політиків, робить недостатньо для підтримки Москви. Логіка таких претензій проста: якщо Росія називає Китай своїм стратегічним партнером, то чому Пекін не готовий піти на більші економічні та політичні ризики заради Москви?
Але саме тут і проявляється різниця інтересів.
Китай не веде війну на європейському континенті. Він не перебуває під таким самим санкційним тиском і не витрачає ресурси на підтримку масштабних бойових дій. Тому Пекін має можливість вибирати ступінь своєї залученості.
Росія такого простору для маневру вже майже не має.
Публічна суперечка, що виникла раніше цього року після критики китайської політики депутатом "Єдиної Росії" Костянтином Затуліним, швидко завершилася. І це теж показово.
Москва може бути незадоволена діями Пекіна, але відкритий конфлікт із Китаєм для неї практично неможливий.
Як зазначала старша наукова співробітниця Центру Карнегі з питань Росії та Євразії Тетяна Станова, Путін має небагато можливостей впливати на Китай і водночас продовжує розглядати Сі як стратегічного партнера.
Іншими словами, Москва може скаржитися, але змушена залишатися поруч із Пекіном.
Киргизія стане символічним місцем зустрічі
Особливого значення зустріч набуває через місце її проведення. Киргизія є частиною Центральної Азії — регіону, де Росія історично мала величезний вплив.
Москва зберігає військову присутність у Киргизії, зокрема авіабазу, однак за останні роки Китай значно посилив економічний та політичний вплив у Центральній Азії.
Тому сама зустріч Путіна та Сі в цій країні має символічний підтекст.
Лідер Росії приїжджає до регіону, який Москва традиційно вважала власною сферою впливу, але де Китай поступово стає дедалі помітнішим гравцем.
Це вже не та Центральна Азія, яку Кремль міг сприймати як безумовний геополітичний тил.
І це ще один доказ ширшої тенденції: вплив Росії скорочується не лише через війну в Україні, а й через посилення інших держав, насамперед Китаю.
На тлі зустрічі звучить попередження Вашингтона
Додаткової гостроти переговорам Путіна та Сі надає таємний візит директора Центрального розвідувального управління США Джона Реткліффа до Москви.
За даними, наведеними у матеріалі, американський посадовець попередив Росію про неприпустимість нападу на європейські держави НАТО та дав зрозуміти, що Сполучені Штати продовжують підтримувати Північноатлантичний альянс.
Для Китаю це також важливий сигнал.
Пекін зацікавлений у протистоянні із США, однак навряд чи хоче побачити масштабний прямий конфлікт між Росією та НАТО. Такий сценарій здатен створити величезні ризики для світової економіки та міжнародної безпеки.
Водночас очікувати публічної критики Путіна з боку Сі не варто.
Як зазначає старша аналітикиня Берлінського інституту китаїстики імені Меркатора Єва Зайверт, якщо питання можливого розширення війни взагалі порушуватиметься, то найімовірніше — за зачиненими дверима.
Саме така дипломатична модель цілком відповідає інтересам Пекіна.
Сі може спробувати використати слабкість Москви
Найцікавішим питанням майбутньої зустрічі стане не те, чи продовжить Китай підтримувати Росію. Очевидно, що співпраця триватиме.
Набагато важливіше інше: наскільки далеко Сі готовий використати залежність Путіна від Китаю для просування власного бачення завершення війни.
Пекін уже неодноразово виступав за припинення бойових дій і переговори. Але коли економічні можливості Москви скорочуються, а залежність від китайської торгівлі та фінансів зростає, слова Сі можуть отримувати додаткову вагу.
Китай не обов'язково вимагатиме від Путіна негайних поступок. Для Пекіна вигідніше поступово збільшувати свій вплив.
Економічна залежність створює важелі. Торгівля створює важелі. Доступ до технологій створює важелі. Потреба в експортному ринку створює важелі.
І все це працює значно ефективніше, коли партнер перебуває у складнішій економічній ситуації.
Головна зміна відбувається не на камерах
На публіці Путін і Сі, найімовірніше, знову продемонструють звичну картину: рукостискання, заяви про дружбу, стратегічне партнерство та спільне бачення багатополярного світу.
Але за цією картинкою прихована фундаментальна трансформація.
Росія все більше потребує Китаю для продажу енергоносіїв, імпорту товарів, доступу до компонентів та підтримки зовнішньоекономічних зв'язків. Китай водночас отримує можливість купувати російські ресурси на вигідних умовах, розширювати свій вплив і посилювати позиції у Центральній Азії та інших регіонах.
Тому майбутня зустріч у Киргизії може стати своєрідною демонстрацією нового балансу сил.
Путін усе ще прагне показувати Росію як незалежний глобальний центр сили. Проте дедалі більше факторів свідчать про те, що у відносинах із Китаєм Москва поступово переходить у роль молодшого партнера.
Для Сі Цзіньпіна це не обов'язково означає необхідність відкрито тиснути на Путіна. Навпаки — найбільша сила Пекіна полягає у можливості не поспішати.
Китай може чекати.
А Росія, яка дедалі гостріше відчуває наслідки війни, санкцій та економічного тиску, має значно менше часу та варіантів.
Саме тому за зовні дружньою зустріччю двох лідерів може стояти набагато серйозніший процес: поступова перебудова всієї системи відносин, у якій Москва вже не є рівною Пекіну стороною.
І чим довше триває війна, тим сильніше ця різниця може проявлятися.
