Війна поступово змінює не лише поле бою, а й саму логіку виробництва зброї. Якщо раніше ключовим фактором вважалися складність системи, дальність польоту, точність і потужність бойової частини, то тепер дедалі більшого значення набуває здатність виготовляти засоби ураження у величезних кількостях. Саме на таку модель, за словами авіаційного експерта Валерія Романенка, дедалі активніше переходить російський військово-промисловий комплекс.
Експерт, який є провідним науковим співробітником Державного музею авіації, в ефірі "Фабрики новин" заявив, що Росія намагається створювати максимально дешеві системи, для яких головним критерієм стає не технологічна досконалість, а можливість масового застосування.
За його словами, Москва рухається до концепції, за якої засіб ураження має бути достатньо дешевим, щоб його можна було запускати великими хвилями. У такій ситуації навіть відносно невисока ефективність окремого апарата може компенсуватися їхньою кількістю.
"Зараз, замість складних великобійних систем розробляються системи: скільки долетиш, стільки долетиш, аби ціна була копійчана, і половина деталей були китайські", – зазначив Романенко.
Китайський компонент стає одним із ключових
Найбільш показовим у цій ситуації є питання комплектуючих. За словами експерта, китайські компоненти дедалі глибше інтегруються у виробництво російських безпілотних систем та інших засобів ураження.
Романенко стверджує, що двигуни для російських виробів фактично повністю мають китайське походження. Це дозволяє Москві підтримувати темпи виробництва навіть тоді, коли доступ до багатьох західних технологій та компонентів залишається обмеженим.
Такий підхід має очевидну військову логіку. Якщо високотехнологічна ракета потребує значної кількості складних і дорогих компонентів, виробництво дешевшого безпілотного апарата можна масштабувати набагато швидше. При цьому втрата одного такого апарата не створює для російської промисловості такого самого фінансового навантаження.
Саме тому боротьба з подібною загрозою стає дедалі складнішою. Йдеться вже не лише про перехоплення конкретних повітряних цілей. Україні необхідно протидіяти всьому ланцюгу, який починається із закупівлі комплектуючих, проходить через логістику та виробництво і завершується запуском готового виробу.
Ставка на кількість може стати новою проблемою
Романенко звернув увагу і на зміну підходу до бойового навантаження. Для ураження промислового або іншого великого об'єкта, на його думку, далеко не завжди необхідно використовувати засіб із сотнями кілограмів вибухівки.
Якщо дешевий апарат може доставити до цілі меншу бойову частину, але таких апаратів буде багато, загальний ефект від масованого застосування все одно може бути значним.
"Не обов'язково зараз для того, щоб уразити якийсь індустріальний об'єкт, тягнути туди 450 кг вибухівки, досить притягнути сотню", – пояснив експерт.
Ця логіка особливо небезпечна в умовах тривалої війни. Сторона, яка може виробляти простіші системи швидше й дешевше, отримує можливість постійно підтримувати високий темп атак. А це, своєю чергою, змушує протилежну сторону витрачати значно дорожчі ресурси на протиповітряну оборону.
Виникає своєрідна економічна проблема: умовно дешевий безпілотник може змушувати використовувати для його знищення набагато дорожчий засіб. Якщо таких повітряних цілей стає сотні або тисячі, навантаження на систему ППО різко зростає.
Саме тому відповідь України має бути не тільки військовою, а й промисловою.
Де проходить китайський логістичний маршрут
Окремо Валерій Романенко звернув увагу на логістику. Він згадав логістичний центр Денцяопін у Татарстані, через який, за його словами, раніше проходили поставки китайських двигунів для виробництва російських "Шахедів".
За словами фахівця, до цього центру регулярно прибували вантажі з Китаю, зокрема залізницею. Він припускає, що відповідні поставки можуть продовжуватися, а номенклатура комплектуючих може розширюватися, включно з реактивними двигунами.
Якщо така схема справді зберігається, її значення виходить далеко за межі одного підприємства чи конкретного виду безпілотника. Йдеться про формування стійкої міжнародної логістичної системи, яка дозволяє російському ВПК компенсувати втрати власної технологічної бази імпортом.
У такій моделі Китай стає не просто джерелом окремих товарів. Постачання комплектуючих допомагає Росії підтримувати виробничий цикл, адаптувати конструкції та масштабувати випуск озброєнь.
Саме тому, на думку експерта, Україні необхідно набагато активніше привертати увагу міжнародної спільноти до китайської участі в забезпеченні російської військової машини.
Чому питання Китаю стає дедалі гострішим
Пекін традиційно намагається позиціонувати себе як сторона, яка не бере безпосередньої участі у війні. Однак межа між формальною нейтральністю та економічною підтримкою військового потенціалу держави, яка веде бойові дії, може бути дуже тонкою.
Якщо компоненти подвійного призначення, двигуни, електроніка та інші технологічні товари потрапляють у російський виробничий ланцюг і зрештою використовуються для створення засобів ураження, питання про роль постачальника стає значно складнішим.
"На весь світ треба показувати, кричати, що, власне, Китай є важливим спонсором війни. Китай має зрозуміти, що він не відсидиться в кутку", – заявив Романенко.
Водночас очікувати, що Пекін швидко відмовиться від співпраці з Москвою лише через міжнародну критику, було б надто оптимістично. Для Китаю відносини з Росією мають власну економічну, геополітичну та технологічну цінність.
Проте публічність може мати інше значення. Чим більше доказів щодо конкретних ланцюгів постачання стає відомо, тим складніше російському та китайському бізнесу приховувати походження компонентів і кінцеве призначення окремих товарів.
Росія отримує не лише деталі, а й досвід
Водночас співпраця Москви та Пекіна не обмежується матеріальними ресурсами. Війна в Україні стала величезним джерелом практичних уроків щодо сучасного способу ведення бойових дій.
Китай, який не мав масштабного бойового досвіду з кінця 1970-х років, уважно вивчає те, як безпілотники, засоби радіоелектронної боротьби, розвідка, автономні системи та високоточна зброя використовуються у реальному конфлікті.
За інформацією європейської розвідки, з 2024 року китайські військові проходять підготовку на полігоні неподалік Волгограда. Там, зокрема, відпрацьовуються навички використання безпілотників, ведення боїв у міській забудові, штурму укріплених позицій, дій у траншеях та лісистій місцевості, польової медицини й мінування.
Для Пекіна це може мати стратегічне значення. Сучасна війна продемонструвала, наскільки швидко змінюються військові технології та наскільки важливою стає здатність армії адаптуватися до нових умов.
Особливий інтерес викликають безпілотники. Український та російський досвід показав, що дрони перетворилися з допоміжного інструменту на один із центральних елементів бойових дій. Вони використовуються для розвідки, коригування вогню, ураження техніки та живої сили, а також для атак на віддалені об'єкти.
Україні доведеться відповідати не лише на фронті
Ситуація, описана Романенком, фактично ставить перед Україною одразу кілька завдань. Перше – розвивати власне виробництво дешевих засобів перехоплення та ураження, здатних працювати проти масових повітряних атак.
Друге – системно відстежувати ланцюги постачання компонентів до Росії. Йдеться не тільки про кінцевого виробника, а про посередників, транспортні компанії, логістичні вузли та постачальників окремих деталей.
Третє – домагатися міжнародного тиску на компанії та структури, які допомагають підтримувати російське виробництво озброєнь.
І четверте – продовжувати технологічну гонку. Адже якщо одна сторона навчиться виробляти засіб ураження за умовні копійки, а інша відповідатиме на кожен такий апарат надзвичайно дорогим перехопленням, довгостроково така модель може стати виснажливою.
Війна дедалі більше перетворюється на змагання не тільки армій, а й промислових систем. Перемагає той, хто здатен швидше адаптуватися, дешевше виробляти, стабільніше постачати та ефективніше використовувати технології.
І саме тому китайський фактор набуває особливої ваги. Якщо Росія справді зможе забезпечувати масове виробництво дешевих засобів ураження завдяки китайським двигунам і компонентам, проблема для України полягатиме вже не в окремих атаках. Йтиметься про постійний потік нових цілей.
Тому боротьба за результат війни відбувається не лише в небі та на землі. Вона також проходить через заводи, порти, залізничні маршрути, склади, фінансові операції та міжнародні ланцюги постачання. І чим довше триває війна, тим очевиднішим стає: здатність перекрити доступ до критично важливих компонентів може мати не менше значення, ніж здатність знищити готову зброю.
