Чому російські ударні безпілотники, зокрема нові реактивні модифікації «Шахедів», під час атак на Київ знову і знову обирають схожу траєкторію? Це питання дедалі частіше виникає після масованих повітряних атак, коли на картах руху безпілотників можна помітити певну закономірність.
Здавалося б, для дрона логічніше обрати найкоротший шлях до цілі. Проте на практиці маршрут може визначатися зовсім іншими факторами. Один із можливих варіантів пояснення запропонував радник президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов, відомий як Флеш.
За його спостереженнями, реактивні «Шахеди» під час руху до Києва значну частину шляху тримаються поблизу кордону з Білоруссю, хоча географічно існують коротші траєкторії.
Флеш звернув увагу на одну технологічну деталь, яка потенційно може пояснити цю поведінку.
Мобільний зв’язок може бути важливішим за найкоротший маршрут
Як зазначив експерт, він дійшов припущення, що LTE-модеми, встановлені на окремих «Шахедах», за такої траєкторії можуть працювати з базовими станціями мобільного зв’язку, розташованими на території Білорусі.
Якщо ця версія відповідає дійсності, дрони можуть використовувати прикордонну зону як своєрідний коридор стабільного зв'язку.
Фактично тоді маршрут визначається не лише географією, а й можливістю підтримувати необхідний канал комунікації.
Це важливий момент, адже сучасний ударний безпілотник — це вже далеко не просто літальний апарат, який після запуску летить за заздалегідь записаними координатами. Залежно від конкретної модифікації та обладнання він може використовувати супутникову навігацію, інерціальні системи, засоби зв'язку та інші технології.
Тому там, де для людини найкоротший маршрут здається очевидним, для оператора або автоматизованої системи оптимальною може бути зовсім інша траєкторія.
Чому саме територія біля Білорусі?
Версія Флеша полягає в тому, що перебування поблизу білоруського кордону може забезпечувати дронам доступ до мобільної інфраструктури.
Фахівці з радіоелектронної боротьби та зв'язку, яких цитує ZN.UA, зазначають, що сигнал звичайної базової станції 4G/LTE за певних умов може поширюватися на значну відстань за межі території, де встановлене обладнання.
Якщо безпілотник знаходиться в зоні покриття, його LTE-модем потенційно може отримувати доступ до мережі. Саме це, за припущенням експерта, може давати оператору або системі управління додаткові можливості для отримання інформації про положення дрона та підтримання зв'язку.
І тут виникає принципове питання: чи справді російські військові готові свідомо робити маршрут довшим заради стабільності зв'язку?
У випадку реактивних безпілотників відповідь цілком може бути позитивною.
Реактивний «Шахед» має інші обмеження
Реактивні версії безпілотників суттєво відрізняються від ранніх гвинтових модифікацій.
За оцінками, які наводяться у матеріалі ZN.UA, реактивний «Шахед-238» може розвивати швидкість приблизно 450–600 км/год. Для порівняння, швидкість гвинтового «Шахеда-136» оцінюється приблизно у 180 км/год.
На перший погляд висока швидкість є очевидною перевагою. Однак вона має і зворотний бік — значно більшу витрату пального.
За наведеними оцінками, реактивний безпілотник може перебувати в повітрі приблизно 1,5–2 години. Це означає, що планування маршруту для нього може бути набагато критичнішим.
Для повільнішого апарата зайві десятки кілометрів можуть бути менш суттєвою проблемою. Для швидкого реактивного дрона будь-яке відхилення від оптимальної траєкторії безпосередньо пов'язане з витратами пального та часом перебування в повітрі.
Тому цілком логічною виглядає гіпотеза, що оператори можуть обирати не математично найкоротший маршрут, а той, який забезпечує необхідну стабільність управління.
Флеш розглянув і іншу версію
Водночас Бескрестнов не обмежився одним поясненням.
Серед можливих варіантів він також розглядав використання MESH-мереж — системи, у якій окремі пристрої можуть взаємодіяти між собою та передавати інформацію далі по мережі.
Проте цю версію експерт поставив під сумнів. За його оцінкою, потенційні пункти управління, які могли б забезпечувати подібну схему, розташовані значно далі від білоруського кордону, ніж сама траєкторія польоту безпілотників.
Саме тому гіпотеза з мобільними базовими станціями для нього наразі виглядає цікавішою.
Втім, надзвичайно важливо підкреслити: Флеш не заявляв, що ця версія остаточно доведена.
Його допис — це аналіз і припущення, засноване на спостереженнях за маршрутами та технічними можливостями безпілотників. Остаточно підтвердити, яким саме способом кожна конкретна модифікація «Шахеда» отримує навігаційні дані або підтримує зв'язок, за відкритими даними неможливо.
Чому дрони можуть не летіти над найкоротшою дорогою
У коментарях до допису Флеша користувачі запропонували й інші пояснення.
Одна з версій полягає в тому, що дрони просто рухаються найбільш вигідним із військової точки зору коридором. Такий маршрут може враховувати не тільки відстань, а й особливості роботи української протиповітряної оборони, рельєф, розташування різних засобів виявлення та інші фактори.
Інші припустили, що безпілотники можуть використовувати напрямок уздовж Дніпра.
Проте ця версія також викликає запитання. Частина коментаторів звернула увагу на оцінки висоти польоту реактивних «Шахедів» — близько 7–8 кілометрів. За такої висоти пояснення виключно особливостями польоту над поверхнею води виглядає далеко не очевидним.
Тобто одна проста відповідь на питання про маршрут наразі відсутня.
Новий тип загрози змушує змінювати підходи
Особливе занепокоєння викликає саме збільшення кількості реактивних безпілотників.
Флеш раніше повідомляв, що Росія нарощує використання таких апаратів. За його словами, протягом місяця кількість реактивних «Шахедів», які запускаються по Україні, могла зрости приблизно з 1500 до понад 2500.
Якщо ця тенденція продовжиться, проблема матиме не лише кількісний, а й якісний характер.
Висока швидкість означає менше часу для виявлення, супроводу та реагування. Для системи протиповітряної оборони це буквально змінює часові рамки всієї операції.
Якщо раніше між виявленням цілі та її наближенням до небезпечної зони міг залишатися значний запас часу, то зі швидшим безпілотником цей проміжок скорочується.
Саме тому Україна шукає нові способи протидії такій загрозі.
Україна готує перехоплювачі
Міністр оборони України Євгеній Хмара раніше заявляв, що Україна має чотири потенційні перехоплювачі, здатні боротися з реактивними «Шахедами».
За його словами, відповідні системи вже пройшли польові випробування. Наступним завданням має стати максимально швидке доведення цих розробок до необхідного рівня та масштабування виробництва до тисяч одиниць.
Це показує, наскільки швидко змінюється характер повітряної загрози.
Реактивні безпілотники створюють новий виклик, на який не завжди можна відповісти традиційними методами. Потрібні не тільки нові засоби ураження, а й здатність своєчасно виявляти такі цілі, прогнозувати їхню поведінку та розуміти логіку побудови маршрутів.
Саме тому аналіз польотів «Шахедів» набуває особливого значення.
Кожен повторюваний маршрут може бути не випадковістю, а результатом роботи певної системи. І якщо вдасться встановити, чому безпілотники обирають конкретні коридори, це потенційно може дати Україні додаткові можливості для протидії.
Поки що версія про використання білоруських LTE-мереж залишається саме гіпотезою. Але сама поява такого припущення демонструє, наскільки технологічною стала сучасна повітряна війна.
Тепер недостатньо просто знати, звідки запускають безпілотник і куди він летить. Не менш важливо розуміти, чому він летить саме так.
І якщо повторюваний маршрут дійсно пов'язаний із необхідністю підтримувати стабільний зв'язок, то пошук способів порушити цю перевагу може стати окремим напрямом боротьби з новою генерацією російських ударних дронів.
