Україна поступово підходить до необхідності переосмислення самої логіки мобілізації. Питання вже не зводиться винятково до того, скільки нових людей можна залучити до Сил оборони. Значно важливішим стає інше: наскільки ефективно держава та армія використовують кожного військовослужбовця, як його навчають, забезпечують, інтегрують у підрозділ і зберігають його потенціал упродовж служби.
Про необхідність такого підходу заявив міністр оборони Євгеній Хмара під час закритої зустрічі з журналістами, пише «Главком».
За словами міністра, система має зміщувати акцент із механічного нарощування чисельності особового складу на роботу з людським капіталом. Ідеться фактично про зміну самої філософії мобілізації: людина не повинна розглядатися лише як одиниця штатного розпису, яку необхідно заповнити в конкретному підрозділі.
Навпаки, від моменту залучення до війська і до виконання бойових завдань має існувати цілісний процес, у якому держава та військове командування несуть відповідальність за результат.
Від кількості до якості
Протягом тривалого часу будь-яка розмова про мобілізацію неминуче зводилася до чисельності. Скільки людей потрібно армії? Скільки можна призвати? Скільки військових бракує конкретним підрозділам?
Однак сама цифра особового складу не може бути універсальним показником сили армії.
Великий підрозділ без достатньої кількості техніки, засобів зв'язку, розвідки, захисту, транспорту та інших необхідних ресурсів не обов'язково буде ефективнішим за менший, але добре оснащений підрозділ. Навпаки, надмірна концентрація людей там, де немає можливості належним чином забезпечити їхню роботу, може створювати додаткові ризики.
Саме на цьому робить акцент Хмара.
За його словами, відповіддю на дії противника не повинно автоматично ставати збільшення кількості людей у війську. Україна має визначати мінімально необхідну кількість особового складу, а потім максимально ефективно використовувати можливості кожного військовослужбовця.
Це означає, що майбутня модель мобілізації повинна бути тісно пов'язана не лише з потребами фронту, а й зі спроможністю армії забезпечити людей усім необхідним для виконання поставлених завдань.
Командир має відповідати не тільки за рекрутинг
Одна з найбільш принципових ідей, озвучених міністром, стосується відповідальності командирів.
Якщо командир залучає людину до свого підрозділу, його відповідальність, за задумом нової моделі, не повинна закінчуватися в момент призначення військовослужбовця на посаду.
Йдеться про весь шлях людини у війську — від першого дня служби до безпосереднього виконання бойової роботи.
Командир має бути зацікавлений у тому, щоб військовий отримав належну підготовку, був забезпечений необхідним спорядженням, знав свої завдання, розумів специфіку підрозділу та міг використовувати досвід своїх товаришів.
Це принципово важлива зміна.
Фактично пропонується перейти від моделі, у якій військовослужбовець може сприйматися як «поповнення», до системи, де командування зацікавлене в тому, щоб кожна людина стала повноцінною частиною ефективного бойового організму.
Від цього залежить не тільки результат конкретної операції. Від цього безпосередньо залежить і збереження людей.
Людський ресурс більше не можна сприймати як безмежний
Для України питання людського ресурсу має особливе значення. Тривала війна виснажує суспільство, а військові роками перебувають під надзвичайним фізичним і психологічним навантаженням.
Тому стратегія, заснована лише на постійному залученні нових людей, має очевидні межі.
Кожен новий військовослужбовець потребує часу на підготовку, спорядження, адаптацію та навчання. Йому необхідні командири, інструктори, медичне забезпечення, транспорт, засоби зв'язку, озброєння та інші ресурси.
Отже, збільшення чисельності особового складу автоматично означає збільшення навантаження на всю систему.
Якщо держава хоче отримувати від мобілізації реальний військовий ефект, недостатньо просто залучити людину. Потрібно зробити так, щоб її професійні навички, фізичні можливості та бойовий досвід були використані максимально ефективно.
Саме тому поняття «людський капітал» у цьому контексті набуває особливого значення.
Людина повинна мати зрозумілий шлях у війську
Ще одна важлива складова запропонованого підходу — розвиток військовослужбовця.
Підготовка не повинна завершуватися після базового навчання. Реальна війна постійно змінюється: удосконалюються безпілотні системи, тактика, засоби радіоелектронної боротьби, розвідка, способи ураження цілей і захисту особового складу.
Тому військовий має постійно отримувати нові знання та навички.
Не менш важливим є передавання бойового досвіду. Людина, яка вже пройшла через складні бойові ситуації, володіє знаннями, які неможливо повністю отримати з підручника. Якщо цей досвід не передається новим військовослужбовцям, армія втрачає один із найцінніших ресурсів.
Саме командир має відігравати ключову роль у тому, щоб досвід не зникав разом із ротацією чи зміною складу підрозділу.
Головна мета — виконувати завдання з меншими втратами
Найбільш чутливою частиною нової концепції є питання втрат.
Хмара наголошує, що Україна повинна прагнути до того, аби наявний людський ресурс виконував завдання ефективніше, якісніше і з меншими втратами.
Це фактично ставить перед системою мобілізації принципово інше завдання.
Мова йде не просто про те, щоб знайти достатню кількість людей для армії. Необхідно створити умови, за яких кожен залучений військовослужбовець має максимально високі шанси виконати свою роботу та повернутися живим.
У сучасній війні технології дедалі сильніше впливають на ситуацію на полі бою. Безпілотні системи, точні засоби ураження, розвідка та цифрові технології можуть компенсувати частину переваги противника в чисельності. Відповідно, армія майбутнього — це не просто велика кількість людей зі зброєю, а складна система, де людина, технології, розвідка, командування та забезпечення працюють разом.
Що це може означати для майбутньої мобілізації
Поки що озвучені Хмарою принципи не означають автоматичного скасування чи різкого скорочення мобілізаційних заходів. Так само з них не випливає конкретний новий закон або вже ухвалені зміни до правил призову.
Проте вони можуть свідчити про пошук іншої моделі, у якій ефективність армії оцінюватиметься ширше, ніж просто кількістю людей у її складі.
Це особливо важливо на тлі дискусій про можливі подальші зміни мобілізаційного законодавства.
Раніше секретар парламентського Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко заявляв, що Міністерство оборони готує зміни призовного віку та інші радикальні заходи. За його словами, питання зміни призовного віку вже обговорюється.
Водночас Костенко не уточнював, у який саме бік можуть бути внесені такі зміни — йдеться про підвищення чи зниження вікової межі. Він наголошував, що остаточну інформацію мають повідомити Міністерство оборони або Генеральний штаб.
Щодо мобілізації жінок та батьків трьох і більше дітей, за словами Костенка, цього року відповідних змін він не очікує.
Таким чином, дискусія про майбутнє мобілізації в Україні залишається відкритою. Але заяви представників оборонного сектору показують, що дедалі більше уваги приділяється не лише питанню того, кого і скільки залучати до війська, а й тому, що відбувається з людиною після її потрапляння до армії.
І саме це може стати одним із головних напрямів реформування системи.
Україні потрібна армія, здатна ефективно використовувати кожного військовослужбовця. Армія, де командир відповідає не за цифру у звіті, а за людей. Де підготовка не є формальністю, забезпечення не залежить від випадку, а бойовий досвід не втрачається.
У підсумку нова філософія мобілізації може зводитися до простого, але надзвичайно важливого принципу: сильніша армія — це не обов'язково більша армія. Це армія, яка здатна максимально ефективно використати людей, яких має, і зробити все можливе для збереження їхнього життя.
