Перехід Міністерства оборони України та Агентства оборонних закупівель до активнішого використання конкурентних тендерів мав би стати важливим кроком до більшої прозорості та справедливості у сфері постачання озброєння. Проте на практиці нова система вже зіткнулася з серйозними питаннями з боку виробників.
Представники оборонної промисловості говорять про можливі корупційні ризики, непрозорість окремих процедур та умови, які потенційно можуть звужувати коло учасників. Водночас принципово важливо: прямих доказів того, що конкретні тендери навмисно прописувалися під певних виробників, наразі немає.
Однак сама поява великої кількості скарг стала сигналом, який складно ігнорувати. Особливо з огляду на те, що йдеться не про звичайні державні закупівлі, а про озброєння, від якого безпосередньо залежить спроможність української армії.
Від прямих контрактів до тендерів: чому виникла проблема
Як зазначив виконавчий директор Української Ради зброярів Ігор Федірко, ще до запуску нової системи галузь попереджала про ризики, пов’язані з паузою у контрактації.
Міністерство оборони поступово відходило від практики прямих контрактів і переходило до конкурентних процедур. Але для того, щоб Агентство оборонних закупівель могло оголосити відповідні закупівлі, необхідно було затвердити тактико-технічні характеристики продукції.
Саме для цього мали запрацювати центри компетенцій, формування яких розпочалося ще у лютому.
Проблема полягає у часі. Виробництво багатьох видів озброєння неможливо організувати за кілька тижнів. Підприємствам необхідно закупити комплектуючі, завантажити виробничі лінії, сформувати запаси, спланувати персонал і логістику.
Тому будь-яка тривала пауза у державних замовленнях створює ланцюгову реакцію. Спочатку виробник скорочує виробничі плани, потім виникає дефіцит компонентів, а через кілька місяців армія може відчути наслідки вже безпосередньо на полі бою.
Представники галузі попереджали, що критична ситуація могла виникнути протягом кількох місяців, а приблизно за пів року ризик дефіциту озброєння міг стати особливо відчутним.
Зрушення відбулися після того, як Міноборони погодило значну частину ТТХ і передало їх для запуску закупівель. Важливим сигналом стала також зустріч із представниками виробників — перша за майже пів року.
Але замість того, щоб зняти всі питання, активізація тендерів породила нову хвилю звернень.
Дрони стали одним із головних джерел запитань
За інформацією джерела видання в оборонній галузі, особливу увагу привернула конкурентна закупівля ударних та розвідувально-ударних безпілотників із модулем волоконно-оптичного зв'язку.
20 серпня АОЗ запропонувала виробникам надати комерційні пропозиції за 52 лотами. На підготовку документів було відведено час до 26 серпня.
Саме тут у представників галузі виникло одразу кілька запитань.
За словами співрозмовника журналістів, процедура проводилася поза електронною системою Prozorro — шляхом розсилки документації електронною поштою обмеженому колу підприємств. При цьому оголошення нібито не публікувалося у звичному форматі, а електронний аукціон не проводився.
Представники галузі вважають, що такий механізм потребує особливо ретельного юридичного та антикорупційного аналізу, оскільки учасники можуть бути позбавлені частини можливостей, які існують у стандартних конкурентних процедурах.
Інше питання стосується самих технічних вимог.
Частина характеристик, за словами джерела, взагалі не була визначена. Зокрема, йдеться про максимальну та робочу висоту польоту, крейсерську швидкість і злітну масу. Водночас деякі інші параметри прописані настільки вузько, що потенційно їм може відповідати лише обмежена кількість виробів.
Саме така комбінація — відсутність одних характеристик і надмірна деталізація інших — викликає найбільше підозр у виробників.
Втім, ще раз варто наголосити: це не є доказом того, що документацію створювали під конкретну компанію. Йдеться саме про ризики та ознаки, які, на думку представників ринку, потребують пояснення.
Чотири дні на пропозицію — чи достатньо цього для оборонної промисловості?
Окрему дискусію викликали строки.
За інформацією співрозмовника видання, виробникам дали лише чотири робочі дні для підготовки пропозицій. Представники галузі вважають, що цього недостатньо, особливо коли мова йде про складну техніку та десятки окремих лотів.
Для виробника підготовка пропозиції — це не просто заповнення кількох документів. Потрібно перевірити відповідність продукції технічним вимогам, сформувати ціну, підтвердити виробничі можливості, підготувати необхідні документи та оцінити можливість виконання потенційного контракту.
Якщо процедура передбачає значний обсяг інформації, чотири робочі дні можуть стати серйозним бар’єром для частини компаній.
Крім того, джерело звернуло увагу на відсутність чітко визначених кваліфікаційних критеріїв для учасників.
І тут виникає парадокс: з одного боку, держава прагне максимально розширити конкуренцію, а з іншого — недосконалі або недостатньо зрозумілі умови можуть зробити участь доступною лише для підприємств, які вже мають досвід роботи з конкретною системою.
Дрони без боєприпасів: проблема, яку не можна відкладати
Ще серйозніше питання стосується не самих безпілотників, а того, чим їх оснащуватимуть.
За словами представників оборонної галузі, паралельно з тендерами на дрони немає аналогічного вирішення питання щодо боєприпасів для БПЛА.
На перший погляд це може здаватися другорядною деталлю. Насправді ж це фундаментальна проблема.
Без необхідного боєкомплекту навіть найсучасніший безпілотник не може повноцінно виконувати поставлене перед ним завдання. Держава може витратити значні кошти на закупівлю платформ, але без системного постачання відповідних засобів ураження частина цього ресурсу не дасть очікуваного результату.
Саме тому виробники закликають дивитися на оборонні закупівлі не як на окремі тендери, а як на цілісну систему.
Потрібні не просто дрони. Потрібні дрони, засоби зв'язку, комплектуючі, боєприпаси, ремонт, технічне обслуговування, навчання персоналу та гарантоване постачання.
50% в одні руки: захист конкуренції чи новий ризик?
Водночас у новій системі є й рішення, які представники галузі оцінюють позитивно.
Зокрема, АОЗ передбачила обмеження: одному учаснику не може діставатися понад 50% конкретного лоту. Логіка очевидна — не дозволити одному підприємству забрати весь обсяг і створити залежність держави від єдиного постачальника.
Але й тут представники ринку бачать потенційну лазівку.
Теоретично два великі виробники можуть розподілити між собою весь доступний обсяг, формально не порушуючи обмеження. Один отримує свою частину, інший — решту, а реальна конкуренція фактично зникає.
Це показує головну складність реформи: недостатньо просто створити формальні правила. Необхідно постійно перевіряти, як вони працюють на практиці.
Закритість оборонних тендерів породжує недовіру
Ще одна проблема — обмежена публічність результатів.
Зрозуміло, що оборонні закупівлі не можуть бути повністю відкритими. Розкриття певної інформації може створити реальні ризики для безпеки. Проте закритість не повинна автоматично означати відсутність контролю.
Якщо суспільство і самі виробники не розуміють, хто переміг, за якою ціною, які пропозиції були відхилені та чому, простір для чуток і підозр неминуче збільшується.
У результаті навіть чесна процедура може виглядати сумнівною, якщо учасникам ринку бракує пояснень.
Особливо гостро це сприймається в умовах, коли одна державна структура одночасно бере участь у формуванні технічних вимог, визначенні потреб, закупівлях, підтримці перспективних технологій та контролі якості.
Представники галузі побоюються, що надмірна концентрація функцій створює ризик ситуації, коли одна система фактично формує правила для самої себе.
Саме тому незалежний контроль і постійний діалог із виробниками стають не додатковою опцією, а необхідною умовою.
Антикорупційна рада: доказів змови немає, але сигналів стало багато
Голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони Юрій Гудименко підтвердив, що останніми тижнями кількість звернень від виробників різко зросла.
За його словами, йдеться про офіційні листи та неформальні звернення щодо різних тендерів.
При цьому Гудименко наголосив: прямих доказів того, що конкретні закупівлі спеціально прописувалися під певних учасників, немає.
Це принципова позиція. Виявлений ризик не дорівнює доведеному факту корупції.
Але для державної системи закупівель важливий сам факт появи численних сигналів. Якщо десятки виробників незалежно один від одного вказують на проблеми в документації, це означає, що процедуру потрібно перевіряти та, за необхідності, коригувати.
За словами Гудименка, частину зауважень Антикорупційна рада вже комунікує з Міноборони та АОЗ. У деяких випадках після цього умови тендерів змінювалися.
І це, на його думку, є позитивним сигналом: держава демонструє готовність реагувати на проблеми ще до того, як вони переростуть у масштабні скандали.
Найбільша небезпека — не самі тендери
Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що проблема може полягати не в самій ідеї тендерів.
Навпаки, конкурентні закупівлі потенційно здатні зробити оборонні витрати більш ефективними. Вони дозволяють порівнювати пропозиції різних виробників, враховувати не лише ціну, а й якість, технологічність, надійність, виробничі можливості та інші критерії.
Проблема виникає тоді, коли нова система запускається без достатньої підготовки.
Для оборонної промисловості кожна зміна правил — це ризик. Підприємства вкладають власні кошти у виробничі лінії, закупівлю обладнання та розробку нових технологій. Якщо вони не розуміють, якими будуть правила через кілька місяців, вони не можуть нормально планувати виробництво.
Гудименко також попередив про небезпеку, яка може виявитися навіть більшою за окремі недоліки тендерної документації.
Якщо навколо нової системи виникне занадто багато скандалів, суспільна та політична підтримка реформи може зникнути. Тоді з'явиться спокуса повернутися до старих механізмів.
А це було б небезпечним результатом.
Реформа потрібна, але її не можна проводити всліпу
Українська оборонна промисловість сьогодні переживає період стрімкої трансформації. З одного боку, виробників стає більше, технології розвиваються, підприємства нарощують спроможності. З іншого — держава має забезпечити чесний доступ до контрактів і водночас гарантувати армії стабільні поставки.
Саме тому тендерна реформа має рухатися одночасно у двох напрямках.
Перший — максимальна конкуренція там, де вона не створює ризиків для безпеки.
Другий — гарантовані довгострокові механізми для стратегічних виробників, які можуть забезпечувати великі обсяги продукції та швидко відновлювати виробництво у разі втрат.
У світовій оборонній промисловості давно існує поняття великих надійних постачальників — компаній, здатних гарантувати державі стабільну ціну, якість і необхідні обсяги.
Україні також доведеться формувати таке коло виробників. Але це не повинно перетворитися на закритий клуб.
Якщо на ринку залишиться кілька великих компаній, вони мають продовжувати конкурувати між собою. А нові виробники повинні мати реальний шанс довести, що їхні технології кращі.
У цьому й полягає головний виклик.
Тендери мають стати інструментом конкуренції, а не новою бюрократичною перепоною. Технічні вимоги повинні бути достатньо точними, щоб держава отримувала необхідну продукцію, але не настільки вузькими, щоб штучно відсікати потенційних учасників. Строки мають дозволяти компаніям готувати якісні пропозиції. А система контролю повинна бути достатньо незалежною, щоб вчасно помічати конфлікти інтересів і потенційні зловживання.
Найважливіше — не допустити, щоб боротьба за прозорість паралізувала самі закупівлі.
Українській армії потрібна зброя зараз, а не після завершення багаторічної бюрократичної реформи. Водночас швидкість не може бути виправданням для непрозорих правил.
Саме баланс між швидкістю, конкуренцією, контролем і бойовою ефективністю визначить, чи стане нова система справжньою реформою.
Поки що виробники сигналізують про проблеми, Антикорупційна рада фіксує шквал звернень, а державні структури вже коригують окремі умови. Це означає, що процес ще далекий від завершення.
І головний тест для Міноборони та АОЗ полягає не в тому, чи вдасться провести якомога більше тендерів.
Головне — чи зможуть вони створити систему, якій одночасно довірятимуть військові, виробники, контролюючі органи та суспільство. Бо в оборонних закупівлях помилка в документах — це не просто формальність. За нею можуть стояти втрачені місяці виробництва, мільярди гривень і, зрештою, здатність країни отримувати необхідне озброєння тоді, коли воно потрібне найбільше.
