Проблема самовільного залишення частини залишається однією з найболючіших тем для українського війська. За кожним випадком СЗЧ стоїть окрема історія — страх, виснаження, проблеми з командуванням, тривале перебування на передовій або небажання знову повертатися туди, де людина вже пережила надзвичайно важкий досвід.
Водночас пояснювати всі такі випадки лише небажанням військовослужбовців виконувати свій обов'язок було б надто спрощено. Про іншу сторону цієї проблеми розповіла молодша лейтенантка, командирка взводу важких бомбардувальних дронів 56-ї окремої мотопіхотної бригади Вікторія Ковбасюк, відома за позивним Руна.
В інтерв'ю «Радіо Свобода» вона зазначила, що випадки СЗЧ є і в її бригаді, хоча, за її словами, вони не мають масового характеру. Військова пов'язує значну частину таких рішень насамперед зі страхом перед бойовою роботою на найбільш небезпечних ділянках.
Чому саме піхота стає критичною точкою
За словами Руни, для багатьох військовослужбовців саме слово «піхота» викликає особливий страх.
І це можна зрозуміти, якщо врахувати специфіку роботи на передовій. Піхотинець перебуває максимально близько до противника, часто в умовах постійних обстрілів, атак безпілотників, мінування та практично безперервної загрози життю.
«Ми — люди, всі ми боїмося», — зазначила військова.
Ця фраза фактично описує одну з найскладніших проблем сучасної війни. Навіть добре підготовлений військовослужбовець не перестає бути людиною. Страх смерті, поранення або необхідності знову пройти через пережите на бойовій позиції нікуди не зникає.
За словами командирки, трапляються ситуації, коли військовий уже побував у піхоті, зміг вийти з позиції живим, але після цього категорично не хоче повертатися до такого формату служби.
Саме цей досвід може стати одним із факторів, які підштовхують людину до СЗЧ.
Водночас ситуація може змінитися, якщо військовослужбовцю запропонувати іншу спеціальність.
Повернення із СЗЧ: не всі історії закінчуються однаково
Одна з найбільш цікавих деталей, про яку розповіла Руна, стосується військових, які після СЗЧ повертаються до служби.
За її словами, у бригаду приходять військовослужбовці з інших підрозділів, які раніше самовільно залишали частини. Частина з них згодом знаходить себе у роботі з безпілотниками.
Командирка зазначає, що у її підрозділі є військові, які після повернення із СЗЧ стали хорошими операторами БПЛА. Причому раніше вони просто боялися перспективи служити саме в піхоті.
Цей момент демонструє складність проблеми.
Один і той самий військовослужбовець може виявитися непридатним психологічно для одного виду бойової роботи, але водночас бути дуже ефективним на іншій посаді.
Для сучасної армії це особливо важливо. Війна дедалі більше залежить не тільки від фізичної витривалості солдата, а й від технічних навичок, швидкості прийняття рішень, роботи з електронікою, безпілотними системами та розвідкою.
Тому ефективність військовослужбовця не завжди можна оцінювати виключно через його готовність перебувати безпосередньо на передньому краї.
Чому оператори дронів рідше йдуть у СЗЧ
Руна також звернула увагу на різницю між окремими спеціальностями.
За її словами, серед операторів БПЛА та артилеристів випадків СЗЧ менше, ніж серед військовослужбовців, які виконують безпосередню піхотну роботу.
Це не означає, що такі військові не ризикують.
Навпаки, сучасна війна зробила операторів дронів одними з найбільш важливих цілей. Їх можуть виявляти за допомогою радіоелектронної розвідки, розшукувати місця роботи, атакувати позиції та намагатися знищити саму систему управління.
Але характер ризику все ж відрізняється.
Оператор може виконувати бойову задачу на певній відстані від лінії безпосереднього зіткнення. Він працює з технікою, аналізує відео, знаходить цілі, коригує удари або здійснює інші завдання, залежно від спеціалізації.
Для людини, яка психологічно не готова до постійного перебування в окопі під вогнем, така робота може стати можливістю залишатися корисною для підрозділу без повернення до ситуації, яка викликає сильний страх.
Саме тому грамотний розподіл людей за спеціальностями може бути одним із способів зменшити ризик втрати військовослужбовців через СЗЧ.
Виснаження — ще один фактор
Окремо гостро стоїть питання тривалості перебування військових на передовій.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець раніше звертав увагу на проблему ротацій. За його словами, існують нормативні обмеження щодо тривалості перебування військовослужбовців безпосередньо на передовій, але на практиці встановлені строки можуть порушуватися.
Якщо людина повинна провести на позиції обмежений час, вона психологічно може готуватися до цього навантаження. Але коли перебування затягується, накопичується втома.
Постійний недосип, обстріли, небезпека, відсутність нормального відпочинку, загибель побратимів і необхідність щодня приймати рішення в умовах загрози життю поступово виснажують навіть дуже мотивованих військових.
І в якийсь момент ресурс може просто закінчитися.
Саме тому проблема СЗЧ не зводиться виключно до питання дисципліни. Вона також є індикатором того, наскільки система здатна утримувати людей у війську протягом тривалого періоду війни.
Нові контракти можуть змінити ситуацію
Ще один важливий аспект, якого торкнулася Руна, — нові військові контракти з чітко визначеними строками служби.
На її думку, якщо прописані в документах умови справді виконуватимуться, це може стати додатковим стимулом для людей погоджуватися на службу.
Логіка тут проста: людина повинна розуміти не тільки те, коли вона вступає до війська, а й які умови чекають на неї надалі.
Особливо важливим є відчуття визначеності.
Якщо військовослужбовець знає, що контракт має конкретний строк і після його завершення передбачені визначені законом умови, це може суттєво впливати на мотивацію.
Водночас Руна попередила: якщо система не виконуватиме власні обіцянки, довіра може бути швидко втрачена.
За її словами, достатньо кількох випадків порушення умов контракту, щоб інформація про це поширилася серед потенційних кандидатів і негативно вплинула на їхнє бажання підписувати такі документи.
Молодь не поспішає: що показує рекрутинг
Командирка також розповіла про залучення молодих людей віком 18–24 роки.
За її словами, безпосередньо через відповідні контрактні програми до бригади прийшло небагато людей. Натомість значно більше військовослужбовців приєднуються через рекрутинг.
Це може свідчити про те, що сама наявність окремої програми ще не гарантує масового припливу людей.
Потенційний військовослужбовець оцінює набагато більше факторів: конкретну бригаду, спеціальність, командування, умови служби, можливість навчання, перспективу зміни посади та, зрештою, довіру до держави.
Саме рекрутинг дозволяє людині значною мірою зрозуміти, куди вона потрапляє і яку роботу виконуватиме.
СЗЧ — симптом значно ширшої проблеми
Історія, яку розповіла командирка взводу, важлива не лише через сам факт СЗЧ.
Вона показує, наскільки сильно змінилася сама структура війська.
Армія більше не може розглядати кожного військового виключно як бійця, який має виконувати однакові завдання. Сучасна війна потребує операторів безпілотників, фахівців зі зв'язку, розвідників, техніків, артилеристів, інженерів, медиків та багатьох інших спеціалістів.
Іноді людина, яка категорично не хоче повертатися до піхотної позиції, може бути надзвичайно цінною в іншій ролі.
Це не скасовує відповідальності за самовільне залишення частини. Але водночас змушує дивитися на проблему ширше.
Якщо військовий повертається після СЗЧ і згодом стає ефективним оператором безпілотника, виникає закономірне питання: чи можна було знайти для нього відповідну спеціальність раніше?
А якщо десятки людей залишають підрозділи через тривале перебування на передовій, варто запитувати не тільки про їхню дисципліну, а й про те, чому система ротацій не змогла вчасно зняти критичне навантаження.
Війна змушує армію шукати новий баланс
Україна продовжує воювати в умовах затяжного протистояння, де людський ресурс має не менше значення, ніж техніка та боєприпаси.
Саме тому питання мотивації, ротацій, умов служби та довіри до командування ставатимуть дедалі важливішими.
Військовий, який розуміє свою задачу, бачить перспективу служби, має можливість відпочити після важких бойових виходів і знає, що його контрактні права будуть дотримані, має значно більше причин залишатися в системі.
Натомість невизначеність, виснаження і страх можуть поступово руйнувати навіть сильну мотивацію.
Розповідь Руни фактично показує дві сторони однієї проблеми. З одного боку, піхота залишається найнебезпечнішою та психологічно найважчою частиною військової служби. З іншого — сучасна армія має набагато ширший спектр спеціальностей, у яких люди можуть приносити реальну користь.
Іноді ключ до збереження військового полягає не лише в тому, щоб вимагати від нього витримати ще більше, а й у тому, щоб правильно визначити, де саме його навички принесуть найбільшу користь.
Українська армія вже давно змінюється під впливом технологій і досвіду цієї війни. Наступним кроком має стати не тільки подальше переозброєння, а й пошук ефективнішої моделі роботи з людьми.
Адже за кожною цифрою СЗЧ стоїть конкретна людина. І якщо частину тих, хто одного разу не витримав, після повернення можна перетворити на ефективних операторів, технічних спеціалістів чи військових іншого профілю, це означає, що проблема потребує не лише покарання, а й системного аналізу причин.
Саме від здатності армії зробити такі висновки значною мірою залежатиме її стійкість у довгій війні.
