Український аграрний експорт опинився у ситуації, коли проблема полягає вже не лише у фізичній можливості продати вирощене зерно. Через обмеження роботи чорноморських портів традиційні покупці української продукції в Азії та Африці змушені шукати інших постачальників. Для аграрного сектору це створює серйозний ризик: якщо партнери знайдуть стабільну альтернативу, повернутися на вже зайняті ринки може бути складніше.
Водночас у Міністерстві аграрної політики та продовольства України не вважають, що Київ остаточно втратить свої позиції. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький заявив, що після повноцінного відновлення українського експорту покупці зможуть досить швидко переорієнтуватися назад на українське зерно.
Причина, за його словами, насамперед у ціні та масштабах українських поставок.
Чому покупці зараз шукають зерно в інших країнах
Україна протягом багатьох років була одним із важливих постачальників зернових культур для світового ринку. Значні обсяги продукції традиційно надходили до країн Африки, Азії та Близького Сходу.
Однак для таких покупців важлива не тільки сама наявність зерна. Не менш важливими є ціна, обсяг партій, стабільність поставок та логістика.
Коли українські порти не можуть працювати у звичному режимі, імпортерам доводиться шукати інших продавців. Це закономірна реакція бізнесу: країнам потрібно забезпечувати власні продовольчі потреби незалежно від того, яка ситуація складається на українському напрямку.
Одним із потенційних конкурентів українського зерна може бути Австралія. Її продукція здатна потрапляти на ті самі ринки, зокрема до Єгипту та інших країн.
Але тут виникає головна проблема — вартість.
За словами Висоцького, австралійське зерно може обходитися покупцям приблизно на 50–60 доларів дорожче за тонну порівняно з українською продукцією.
Для невеликої партії така різниця може виглядати не критичною. Але якщо йдеться про мільйони тонн, додаткові витрати перетворюються на величезні суми.
Саме тому українська сторона розраховує, що після відновлення повноцінного експорту ціновий фактор стане одним із ключових аргументів для повернення покупців.
Почему заменить Украину на весь год гораздо сложнее
На світовому ринку зерна недостатньо просто знайти іншу країну, яка вирощує пшеницю чи кукурудзу. Важливі масштаби виробництва та експорту.
Україна має значний аграрний потенціал і багато років формувала торговельні зв'язки з конкретними країнами. Покупці знають українських постачальників, логістичні маршрути та особливості продукції.
Тому тимчасова заміна одного постачальника іншим не обов'язково означає остаточний розрив відносин.
Саме на це звертає увагу Тарас Висоцький. За його оцінкою, повністю компенсувати українські обсяги на тривалий період дуже складно і дорого.
Тобто імпортери можуть знайти зерно на короткий період, але це не означає, що вони готові назавжди перейти на дорожчий продукт.
Для України це принципово важливо. Якщо експортні можливості відновляться, Київ зможе запропонувати партнерам не тільки конкурентну ціну, а й великі обсяги продукції.
Румунія не продає українське зерно під своїм брендом
Окремо міністр прокоментував питання походження зерна, яке експортується з сусідніх країн.
Раніше на тлі обмежень українського експорту з'являлися припущення, що частина української продукції може потрапляти на міжнародні ринки через сусідні держави та продаватися як місцеве зерно.
Висоцький категорично заперечив таку схему.
За його словами, румунське зерно є румунським, а питання походження продукції було чітко врегульоване ще у 2023 році. Наразі, як зазначив міністр, немає підстав говорити про зміну походження українського зерна на користь іншої країни.
При цьому Румунія дійсно отримала можливість експортувати більше власної аграрної продукції.
Чому Румунія зараз може продавати більше зерна
На ситуацію вплинули не лише проблеми України з експортною логістикою. Важливу роль відіграли й погодні умови.
За словами Висоцького, у Румунії, Молдові та на півдні України цього року погодні умови були сприятливими. У результаті врожай виявився більшим за середній.
Це означає, що румунські фермери отримали більше можливостей для експорту власної продукції.
На перший погляд це може виглядати як додатковий удар по українському аграрному сектору. Адже якщо покупці вже знайшли зерно в Румунії, виникає питання: навіщо їм повертатися до українських постачальників?
Проте в Мінагрополітики вважають, що масштаби румунського експорту не дозволяють повністю замінити українські поставки упродовж року.
Тобто мова радше йде про тимчасовий перерозподіл ринку.
Поки у Румунії є достатньо власного зерна, її частка на окремих напрямках може збільшуватися. Але після вичерпання цих обсягів ситуація може знову змінитися.
Ринок не зникає — змінюється його розподіл
Саме цю логіку Висоцький називає ключовою.
Якщо раніше протягом року українські та інші постачальники могли мати відносно стабільні частки на певних ринках, то зараз співвідношення змінюється. Тимчасову перевагу отримують країни, які можуть швидко запропонувати покупцям необхідні обсяги.
Однак це не означає автоматичної втрати Україною свого місця.
Умовно кажучи, покупець може сьогодні придбати румунське зерно, завтра — австралійське, а після відновлення українських поставок знову повернутися до української продукції, якщо вона буде дешевшою та доступною за логістикою.
Для аграрного бізнесу така ситуація все одно залишається серйозною проблемою.
Фермерам потрібно продати вирощену продукцію. Якщо експортні канали працюють нестабільно, збільшуються витрати на зберігання та транспортування, виникає тиск на закупівельні ціни. У результаті складнощі міжнародної логістики зрештою відчуває не тільки експортер, а й безпосередньо виробник.
Українському агросектору важливо не лише повернути ринки, а й зберегти їх
Відновлення експорту — це лише перша частина завдання. Не менш важливо забезпечити стабільність поставок у майбутньому.
Покупці на світовому зерновому ринку зацікавлені в прогнозованості. Якщо постачальник може регулярно забезпечувати необхідний обсяг за конкурентною ціною, відносини з ним стають довгостроковими.
Саме тому для України критичним залишається питання логістики.
Чим складніше доставити зерно до іноземного покупця, тим вищою стає кінцева ціна. Навіть високоякісна продукція може втрачати конкурентоспроможність, якщо витрати на її транспортування значно перевищують витрати конкурентів.
І навпаки — нормальна робота основних експортних маршрутів дозволяє українському зерну використовувати одну зі своїх головних переваг: конкурентну ціну.
Експорт зерна може різко скоротитися
Проблеми з логістикою вже позначаються на загальних показниках експорту української аграрної продукції.
За прогнозами, у серпні обсяг експорту сільськогосподарської продукції України може становити близько 1,33 млн тонн. Для порівняння, середній серпневий показник у 2022–2025 роках становив приблизно 4,19 млн тонн.
Якщо такі темпи зберігатимуться, це означатиме суттєве скорочення обсягів порівняно зі звичним рівнем.
Для країни, де аграрний сектор залишається одним із ключових джерел валютних надходжень, це має далекосяжні наслідки.
Менший експорт означає менші валютні надходження, додатковий тиск на виробників і складніші умови для аграрного бізнесу. Крім того, тривалі перебої з поставками можуть змушувати міжнародних покупців активніше диверсифікувати свої джерела постачання.
Саме тому питання повернення українського зерна на традиційні ринки виходить далеко за межі звичайної торговельної статистики.
Чи справді Україна зможе повернути своїх покупців
Позиція Мінагрополітики полягає в тому, що так. Головними аргументами є ціна, обсяги та логістична доступність української продукції після відновлення експорту.
Однак автоматичного повернення не буде. Українським виробникам та експортерам доведеться конкурувати за кожного покупця.
Світовий аграрний ринок не стоїть на місці. Якщо країни-імпортери знайдуть нових постачальників, частина контрактів може перейти до них. Інші продавці також намагатимуться закріпитися на ринках, які раніше займала Україна.
Проте є принципова різниця між тимчасовою заміною постачальника та повною відмовою від нього.
Якщо українське зерно після відновлення експорту знову стане доступним за конкурентною ціною, а логістика буде достатньо надійною, у покупців з'явиться економічна причина повернутися.
Таким чином, нинішня ситуація для українського агросектору є серйозним випробуванням, але говорити про остаточну втрату традиційних ринків поки зарано.
Україна може тимчасово поступатися частиною покупців конкурентам, а окремі країни можуть збільшувати власний експорт. Проте масштаб українського виробництва, сформовані торговельні зв'язки та конкурентна ціна залишають Києву можливість відновити свої позиції.
Головне питання тепер полягає не тільки в тому, чи є кому продавати українське зерно, а й у тому, чи зможе Україна забезпечити стабільний і доступний шлях цього зерна до покупця.
Якщо повноцінний експорт відновиться, нинішній перерозподіл ринку може виявитися тимчасовим. Покупці, які зараз змушені переплачувати за альтернативні поставки, можуть знову звернути увагу на Україну. Але кожен місяць перебоїв означає нові контракти для конкурентів — і саме тому боротьба за міжнародні зернові ринки вже стала одним із ключових викликів для українського аграрного сектору.
