Візит директора Центрального розвідувального управління США Джона Реткліффа до Москви привернув значно більше уваги, ніж звичайний дипломатичний контакт між представниками двох держав. На тлі тривалої війни Росії проти України та зростання напруженості навколо східного флангу НАТО ця поїздка породила питання про те, наскільки швидко Кремль потенційно може перейти до нового етапу агресивної політики.
Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що сама поїздка Реткліффа може бути сигналом про занепокоєння США щодо можливих дій Росії. Водночас експерти наголошують: наразі немає доказів того, що Москва вже розпочала масштабну підготовку до вторгнення в одну з країн НАТО.
Саме ця суперечність і є найбільш тривожною.
З одного боку, західна розвідка оцінює можливість прямого зіткнення Росії з Альянсом як перспективу кількох наступних років. З іншого — характер нинішнього контакту між Вашингтоном і Москвою може свідчити про те, що американська сторона не хоче чекати, поки загроза стане очевидною для всіх.
Чому візит директора ЦРУ викликав стільки запитань
Поїздки керівників розвідувальних структур до країн-суперників не є звичайними дипломатичними візитами.
Такі контакти можуть використовуватися для передачі конфіденційних повідомлень, попереджень або обговорення питань, які неможливо вирішувати через публічні дипломатичні канали.
Саме тому аналітики ISW звернули увагу на те, що візит Реткліффа до Москви відбувся у момент, коли знову посилилися розмови про можливу загрозу для країн НАТО.
Водночас проводити пряму паралель із поїздкою колишнього директора ЦРУ Вільяма Бернса до Москви наприкінці 2021 року було б неправильно.
Тоді ситуація була набагато конкретнішою: Росія вже активно концентрувала війська біля українського кордону, і американська сторона намагалася донести до Кремля попередження щодо наслідків можливого вторгнення.
Сьогодні аналогічної концентрації російських сил безпосередньо біля кордонів країн Балтії не зафіксовано.
Тобто головний сигнал полягає не в тому, що напад уже неминучий, а в тому, що Вашингтон, очевидно, уважно стежить за можливими змінами у планах Кремля.
Масштабне вторгнення — не єдиний можливий сценарій
Саме тут, на думку аналітиків, може ховатися найбільша небезпека.
Якщо говорити про потенційний напад на НАТО, зовсім не обов'язково уявляти повторення сценарію повномасштабного вторгнення в Україну.
Росія могла б спробувати діяти значно обмеженішими силами.
Серед можливих сценаріїв експерти називають, зокрема, повітряні удари по окремих об'єктах на території країн Балтії або короткострокову наземну операцію із залученням відносно невеликого контингенту.
У такому випадку Москва могла б розраховувати не на військовий розгром НАТО, що було б надзвичайно складним завданням, а на політичний ефект.
Кремлю могло б бути достатньо створити кризу, яку Альянс не зможе швидко та однозначно трактувати.
І саме це робить гібридний або обмежений сценарій потенційно небезпечнішим за очевидне масштабне вторгнення.
Кремль може перевіряти межі дозволеного
У випадку прямого нападу на країну НАТО виникає ключове питання: як саме Альянс відповість?
Формально існує принцип колективної оборони, однак конкретний характер відповіді залежатиме від обставин.
Саме цю невизначеність Росія потенційно може спробувати використати.
Наприклад, якщо Москва здійснює масштабну атаку, відповідь Заходу може бути очевидною. Але якщо йдеться про обмежений інцидент, кілька ударів, короткочасне проникнення або атаку, яку Кремль намагатиметься представити як випадкову чи спровоковану, політична реакція може виявитися складнішою.
Для Кремля це створює можливість перевірити, наскільки швидко НАТО здатне приймати рішення.
І навіть якщо військова операція не матиме довгострокового успіху, сама дискусія всередині Альянсу може стати для Москви вигідною.
Росія вже використовувала стратегію заперечення
Ще одна обставина, на яку звертають увагу аналітики, — поведінка російського керівництва напередодні повномасштабного вторгнення в Україну.
Москва тоді категорично відкидала твердження про підготовку великої війни.
Російські представники звинувачували західні країни у нагнітанні паніки та наполягали, що жодного плану вторгнення не існує.
Через це нинішні запевнення Кремля про відсутність намірів атакувати НАТО на Заході сприймають із великою обережністю.
Втім, це не означає, що кожна заява Москви автоматично є брехнею.
Проблема полягає в іншому: у ситуації, коли Кремль одночасно демонструє військову силу, використовує погрози та заперечує можливість подальшої ескалації, Заходу доводиться працювати в умовах постійної невизначеності.
А невизначеність сама по собі може бути інструментом.
Чого може домагатися Путін
На думку експертів, потенційна мета Москви може полягати не лише у захопленні території.
Значно важливішим результатом для Кремля може стати політичний розкол усередині НАТО.
Якщо країни Альянсу почнуть по-різному оцінювати рівень загрози, сперечатися щодо масштабів відповіді або побоюватися прямого зіткнення з Росією, Москва отримає стратегічну перевагу.
Саме тому гібридні методи можуть бути для Кремля привабливішими за масштабну військову операцію.
Кібератаки, диверсії, провокації, порушення повітряного простору, інформаційні кампанії та демонстративні військові маневри дозволяють поступово перевіряти реакцію противника.
При цьому кожен окремий епізод можна подавати як випадковість.
Але в сукупності вони створюють постійний тиск.
Країни Балтії залишаються найбільш чутливим напрямком
Особливу увагу у цьому контексті привертають Естонія, Латвія та Литва.
Ці держави мають спільний кордон із Росією або Білоруссю та історично перебувають у зоні підвищеної уваги Кремля.
Для Москви потенційна операція проти однієї з них могла б мати сенс не лише через військові цілі.
Вона стала б перевіркою всієї системи колективної оборони НАТО.
Саме тому будь-який конфлікт у Балтійському регіоні мав би значення далеко за межами території конкретної країни.
Питання було б простим і водночас надзвичайно небезпечним: чи готові союзники реально виконувати свої зобов'язання, якщо одна з держав Альянсу зазнає нападу?
Поки що ознак великого наступу немає
Попри тривожні оцінки, ISW не стверджує, що Росія вже почала підготовку до повномасштабного нападу на НАТО.
Це принципово важлива деталь.
Наразі немає аналогічної до кінця 2021 року концентрації російських військ біля кордонів країн Балтії, яка б сама по собі вказувала на неминучість масштабної операції.
Тому говорити, що Путін уже ухвалив рішення про напад, було б передчасно.
Але водночас відсутність великого угруповання військ не означає, що будь-який інший сценарій виключений.
Обмежена операція потребувала б набагато менших ресурсів.
Саме це і є однією з головних причин занепокоєння аналітиків.
Трамп відкидає загрозу, але Вашингтон продовжує стежити
Президент США Дональд Трамп публічно називав можливість прямого нападу Росії на НАТО малоймовірною та характеризував поїздку Реткліффа до Москви як звичайний контакт.
Однак діяльність американської розвідки свідчить про те, що Вашингтон не може дозволити собі повністю ігнорувати російський фактор.
Для США питання полягає не тільки у тому, чи готовий Путін атакувати НАТО зараз.
Не менш важливо зрозуміти, чи створює Москва умови для майбутньої операції, чи тестує реакцію Заходу та чи шукає слабкі місця в системі колективної оборони.
Тому навіть за відсутності безпосередньої загрози розвідка змушена працювати з найгіршими сценаріями.
Найнебезпечніше — помилитися в оцінці намірів
Ситуація навколо можливого конфлікту Росії з НАТО має одну принципову особливість.
Якщо Захід переоцінить загрозу, це може призвести до зайвої ескалації та витрат величезних ресурсів.
Якщо ж недооцінить її, наслідки можуть бути значно серйознішими.
Саме тому розвідка змушена реагувати не лише на вже підтверджені факти, а й на непрямі сигнали.
Візит глави ЦРУ до Москви в такій ситуації може бути одним із таких сигналів.
Він не доводить, що Росія готується напасти на НАТО завтра чи наступного місяця. Але він демонструє, що американська сторона готова безпосередньо обговорювати з Кремлем питання, які Вашингтон вважає достатньо серйозними.
Кремль може грати на страху
Найбільш вигідним для Москви сценарієм може бути навіть не війна з НАТО, а ситуація, коли країни Альянсу постійно очікують цієї війни.
Страх змушує уряди витрачати більше коштів на оборону, суспільства починають гостріше реагувати на будь-які інциденти, а політики змушені пояснювати виборцям ризики можливої ескалації.
Одночасно це може впливати і на підтримку України.
Якщо європейські країни боятимуться, що передача Києву додаткової зброї нібито збільшує ризик прямого зіткнення з Росією, політична підтримка може послабитися.
Саме тому інформаційний компонент нинішньої ситуації настільки важливий.
Москва може прагнути не просто залякати НАТО, а змусити його сумніватися у власній готовності діяти.
Що означає це для Європи
Європейські держави фактично опинилися перед складним вибором.
З одного боку, немає підтверджень неминучого російського вторгнення в країни НАТО.
З іншого — війна в Україні продемонструвала, наскільки небезпечно ігнорувати попередження про можливу ескалацію.
Тому країнам Альянсу доводиться готуватися до найгіршого, не створюючи при цьому враження, що велика війна вже неминуча.
Посилення ППО, розвиток військової інфраструктури, збільшення запасів боєприпасів, проведення навчань та покращення координації між союзниками можуть бути необхідними незалежно від того, чи наважиться Кремль на прямий напад.
Адже головна мета стримування полягає саме в тому, щоб потенційний противник вирішив: ціна атаки буде надто високою.
Чи може Путін напасти раніше прогнозів?
Однозначної відповіді на це питання наразі немає.
ISW не стверджує, що напад на НАТО вже запланований або неминучий. Навпаки, аналітики прямо вказують на відсутність ознак масштабної підготовки, подібної до тієї, що спостерігалася перед вторгненням в Україну.
Проте експерти попереджають, що потенційна операція може мати зовсім інший масштаб.
Саме тому прогноз «через кілька років» не варто сприймати як точну дату, до якої Європа може нічого не робити.
Розвідка працює з імовірностями, а не календарем.
І якщо Москва справді вирішить перевірити НАТО, це може початися не з величезної армії біля кордону, а з обмеженої провокації, удару або іншої операції, яку Кремль спробує зробити максимально неоднозначною.
Найбільша небезпека полягає саме в цьому: Путіну не обов'язково починати велику війну, щоб поставити НАТО перед величезною політичною кризою. Йому може бути достатньо змусити Альянс сумніватися у власній готовності відповісти.
І саме тому нинішні сигнали з Вашингтона та Москви привертають таку увагу. Поки немає доказів неминучого нападу, але є достатньо причин для Заходу уважно стежити за діями Кремля і не дозволяти інформаційній невизначеності перетворитися на стратегічну слабкість.
