«Картонковий майдан», який останнім часом привертав увагу через акції на підтримку Михайла Федорова, схоже, виявився значно складнішим явищем, ніж просто спонтанний протест громадян. На думку політичного експерта Олександра Черненка, акція, яка починалася під гаслами справедливості, ледь не перетворилася на стартовий майданчик для нового політичного проєкту ексміністра оборони.
Ситуація набула нового розвитку після того, як сам Федоров оприлюднив відеозвернення, у якому серед політичних вимог назвав необхідність проведення виборів. Саме цей момент, як вважає Черненко, фактично поставив крапку в протестах.
Парадокс ситуації полягає в тому, що учасники акції позиціонували себе не як частину політичної кампанії. Навпаки, вони наголошували, що виступають за Федорова, але водночас проти політичних маніпуляцій, виборчої боротьби та використання протесту у чиїхось особистих інтересах.
Однак відеозвернення ексміністра змінило сприйняття того, що відбувається.
Черненко звертає увагу на те, що Федоров не вийшов безпосередньо до людей, які влаштовували акції на його підтримку, але знайшов можливість записати відео з політичними заявами. Для учасників протесту це могло виглядати як сигнал: їхня акція поступово переходить у зовсім іншу площину.
Від протесту до політичного старту
За оцінкою експерта, саме тут виник головний конфлікт між організаторами акції та політиком, якого вони підтримували.
Люди, які виходили під Верховну Раду, вимагали повернення Федорова на посаду міністра оборони. Водночас сам Федоров почав говорити про ширший політичний порядок денний, зокрема про майбутні вибори.
Ця різниця у підходах виявилася принциповою.
Для протестувальників акція мала конкретну мету та конкретний емоційний заряд. Вони хотіли продемонструвати незгоду з рішеннями влади й домогтися повернення політика на посаду. Але якщо протест ставав частиною майбутньої виборчої кампанії, його первісний сенс починав змінюватися.
Саме тому організатори, за словами Черненка, зрештою вирішили відмежуватися від Федорова та припинити акцію.
Експерт описує це як ситуацію, коли політик отримав головне — увагу, впізнаваність і політичний капітал, — тоді як сам протест залишився без чіткої перспективи.
Фактично виник парадокс: люди могли виходити на вулицю з переконанням, що захищають конкретну справу, а в результаті опинитися частиною процесу, який значно ширший за їхні початкові вимоги.
Чому тема виборів стала переломним моментом
Найбільш суперечливою частиною заяв Федорова стала саме тема виборів.
В Україні це питання залишається надзвичайно чутливим через повномасштабну війну. Проведення виборів під час воєнного стану має не лише політичний, а й безпековий вимір. Тому сама поява такої вимоги в політичному зверненні Федорова стала причиною гострої реакції.
Особливо показовою стала позиція Дмитра Козятинського, якого називають організатором «картонкового майдану». Він заявив, що вимога проведення виборів зараз є абсурдною та фактично несвоєчасною.
Ще однією важливою реакцією стала позиція Сергія Стерненка, радника Федорова. Він також виступив проти проведення виборів під час повномасштабної війни, наголосивши на ризиках для держави.
Таким чином, політична заява самого Федорова вступила у своєрідне протиріччя навіть із частиною людей, які перебували поруч із ним або підтримували його.
І саме це могло остаточно змінити характер протесту.
Хто насправді отримав вигоду від протестів
Черненко вважає, що головним результатом «картонкового майдану» для Федорова став політичний капітал.
Будь-який масовий протест створює для політика цінний ресурс — увагу суспільства. Якщо політик стає символом акції, його ім'я починає асоціюватися з вимогами протестувальників. Це дозволяє формувати образ людини, яку нібито підтримує вулиця.
Але існує й інший бік.
Якщо політик не бере на себе відповідальність за організацію протесту, не комунікує безпосередньо з його учасниками, але при цьому використовує отриману увагу для власного політичного позиціонування, виникає питання про межу між громадянською ініціативою та політичним проєктом.
Саме про це говорить Черненко, звинувачуючи Федорова у фактичному привласненні політичного капіталу акції.
Для самих учасників така ситуація могла стати особливо неприємною. Вони виходили не заради чиєїсь виборчої кампанії. Вони могли щиро вважати, що захищають принципи та справедливість. Але згодом побачили, що їхня активність може бути використана для формування політичного образу конкретного діяча.
Політичний сезон починається
Історія «картонкового майдану» показова ще й тому, що вона відбувається на тлі поступового пожвавлення політичних дискусій в Україні.
Навіть за умов війни дедалі частіше обговорюються майбутнє країни після завершення бойових дій, можливі вибори, нові політичні сили та потенційні кандидати. Саме тому будь-яка публічна акція за участю відомого політика автоматично отримує додатковий політичний вимір.
У такій ситуації протест може бути не лише проявом суспільного невдоволення. Він може стати інструментом формування політичного бренду.
Саме це, на думку Черненка, і сталося з акцією навколо Федорова.
Водночас робити остаточний висновок про те, чи справді протест від самого початку планувався як частина політичної кампанії, було б передчасно. Наявні заяви свідчать радше про конфлікт між різними баченнями його мети.
Для одних це була акція на підтримку людини та вимога справедливості. Для інших вона могла стати можливістю створити політичний рух.
І коли ці два бачення зіткнулися, протест втратив єдність.
Що залишилося після «майдану»
У підсумку «картонковий майдан» завершився набагато швидше, ніж міг би очікуватися його політичний потенціал. Організатори дистанціювалися від Федорова, а сам ексміністр отримав можливість перейти від ролі об'єкта протесту до ролі самостійного політичного гравця.
Саме в цьому й полягає головний парадокс історії.
Протест, який починався як боротьба за принципи, ризикував перетворитися на політичний ресурс. Люди, які вийшли на вулицю, могли опинитися не головними героями процесу, а його інструментом.
Чи стане отриманий Федоровим політичний капітал фундаментом нового масштабного проєкту — покаже час. Але вже зараз очевидно, що тема виборів стала для цієї історії своєрідним тестом на межу між громадянським протестом і політичною кампанією.
І цей тест виявив серйозні суперечності.
З одного боку — люди, які хотіли справедливості та вимагали конкретних кадрових рішень. З іншого — політик, який побачив можливість говорити вже про значно ширший порядок денний.
Саме тому історія «картонкового майдану» може виявитися важливою не лише через сам протест. Вона демонструє, наскільки швидко громадянська активність може перетворитися на політичний капітал — особливо тоді, коли країна входить у новий, надзвичайно чутливий політичний сезон.
