У 2025 році цивільні втрати в Україні досягли найвищого рівня від початку повномасштабного вторгнення. Монітори ООН верифікували щонайменше 2 514 загиблих і 12 142 поранених, підкреслюючи: це лише підтверджені випадки.
Порівняння з попередніми роками демонструє різку динаміку: загальна кількість жертв у 2025-му була на 31% вищою, ніж у 2024-му, і на 70% — ніж у 2023-му. Це не «статистика війни», а маркер зміни її характеру.
Найважливіший висновок звіту — де саме гинуть люди. Близько 97% усіх верифікованих жертв припали на території під контролем України внаслідок атак, здійснених російськими збройними силами. Це руйнує міф про «випадковість».
За оцінкою редакції «Дейком», ці цифри показують не лише інтенсивність російських обстрілів, а й те, як Москва тестує межі терпимості світу: що довше триває війна, то більше ударів переноситься в «сіру зону» між фронтом і тилом.
Окремий тривожний тренд — дрони FPV і короткодальні безпілотники. ООН зафіксувала зростання цивільних жертв від таких атак на 120%: 577 убитих і 3 288 поранених у 2025-му проти 226 і 1 528 у 2024-му.
Це означає, що небезпека «під’їжджає» ближче: прифронтові райони стають зонами постійного полювання на транспорт, ринки, зупинки й евакуаційні маршрути. ООН прямо описує ефект «непридатності для життя» багатьох територій поблизу лінії бою.
Понад 9 000 людей були поранені саме у прифронтових зонах, а найбільш уразливою групою виявилися літні. Це важливий соціальний сигнал: війна б’є не лише по військових цілях, а по здатності громад утримувати повсякденність.
Росія нарощувала зусилля на сході й півдні, і цей тиск супроводжувався руйнуванням інфраструктури та новими хвилями переміщення. Поєднання фронтового наступу і ударів по містах створює ефект «подвійних ножиць» для цивільних.
На дипломатичному рівні Москва заперечує навмисні удари по цивільних. Представник РФ в ООН Василь Небензя перекладає відповідальність на роботу української ППО, мовляв саме вона «спричиняє» жертви. Це типова лінія інформаційного захисту.
Звіт ООН важливий тим, що оперує саме верифікованими даними й методологією права людини. У такій рамці ключове питання — не чия «версія» голосніша, а чи дотримуються принципи розрізнення і пропорційності, що лежать в основі міжнародного гуманітарного права.
Найпомітніший практичний висновок — зима перетворюється на окремий театр тиску. Удари по енергетичній інфраструктурі під час морозів створюють зимову кризу: без світла, тепла й зв’язку цивільні стають ще вразливішими для наступних атак.
У січні Росія здійснила масовані атаки: майже 300 дронів і низка ракет уражали різні регіони. У Харкові окремі удари призвели до загиблих і поранених серед цивільних. Такі епізоди підкреслюють, що «пауза» у війні відсутня.
Президент Володимир Зеленський прямо пов’язує ці удари з потребою щоденних постачань ракет для систем ППО. Його теза проста: підтримка України не може «пригальмуватися», бо інтенсивність атак узимку лише зростає.
Тут виникає політичний вузол: війна триває попри заяви про мирні переговори та спроби США прискорити завершення конфлікту. На практиці ж Росія демонструє, що тиск на цивільних є частиною її переговорної позиції, а не «помилкою».
Для Європи й США цей звіт — аргумент не стільки моральний, скільки стратегічний. Якщо цивільні гинуть більше, а атаки дешевшими засобами зростають, то ключовий дефіцит — не «сигнали», а спроможності: ППО, контрдрони, радіоелектронна боротьба.
Окрема тема — воєнні злочини та доказова база. Методологія ООН фіксує лише те, що можна підтвердити, тож реальні масштаби можуть бути вищими. Це означає: збір доказів і документування ударів мають таку ж вагу, як і постачання зброї.
Удар дронів по цивільних авто й евакуаційних маршрутах змінює карту гуманітарних ризиків. Громади на лінії зіткнення потребують не тільки укриттів, а й «коридорів безпеки», де мінімізується ризик точкових атак.
На рівні економіки війни зростання FPV-атак означає просту річ: Росія може підтримувати високу інтенсивність терору дешевшими платформами. Отже, відповідь має бути системною — від виробництва перехоплювачів до масштабування контрдронових рішень.
Звідси й неминучість дискусій про міжнародну підтримку та санкції проти Росії. Якщо основний удар по цивільних іде через виробничі ланцюги БПЛА та боєприпасів, то санкційна політика має бити по компонентах, логістиці й фінансових прокладках.
Підсумок звіту ООН не залишає простору для самообману: 2025-й став роком, коли війна особливо жорстко вдарила по цивільних. Зупинити цю траєкторію можна лише поєднанням ППО, контрдронових рішень, тиску на ланцюги постачання і політичної витримки — попри втому.
