За чотири тижні до парламентських виборів в Угорщині Віктор Орбан переводить кампанію в режим максимальної поляризації. Тепер її центральним сюжетом стає не інфляція, не застій економіки й не корупційні звинувачення, а твердження прем’єра, ніби Україна незаконно фінансує його головного суперника Петера Мадяра та партію Tisza.
Формально уряд іде шляхом «прозорості». Керівник канцелярії прем’єра Ґерґей Ґуляш заявив, що процес розсекречення звіту нацбезпеки вже триває і документ оприлюднять у «передбачуваному майбутньому». Але на момент цих заяв жодних публічних доказів, які б підтверджували пряме фінансування Tisza з боку Києва, уряд не надав.
Сам Орбан наполягає, що його слова — це «не припущення, а факти», нібито зафіксовані у звіті спецслужб. За його версією, Україна могла надати «значні» кошти на IT-інструменти та мобілізацію виборців. Петер Мадяр ці звинувачення відкидає.
За попереднім аналізом Дейком, тут важливий не лише зміст обвинувачень, а й момент їхньої появи. Орбан виходить на фінішну пряму кампанії в умовах, коли його Fidesz уже не виглядає безальтернативною силою, а Tisza перетворилася на найсерйозніший виклик за весь час його правління.
Квітневі вибори вважаються найконкурентнішими в Угорщині за десятиліття. Associated Press пише, що Орбан стикається з найбільшим політичним викликом у кар’єрі, а AP та інші медіа фіксують: у багатьох опитуваннях Tisza випереджає Fidesz. В одному з останніх вимірів, який цитувало AP, Tisza мала перевагу серед тих, хто вже визначився, на рівні 20 пунктів.
Це й пояснює, чому правляча риторика стала майже екзистенційною. Орбан подає вибори 12 квітня не як конкуренцію програм, а як бій за виживання угорської державності. У його версії перемога опозиції означатиме країну, яка стане слухнянішою до Києва і Брюсселя, втратить контроль над власною політикою і навіть може бути втягнута глибше у війну Росії проти України.
Саме тому антиукраїнська кампанія перестала бути другорядною. AP зазначає, що Орбан дедалі більше спирається на агресивну антикиївську лінію, стверджуючи, ніби Україна, ЄС і Tisza є частиною змови з метою усунути його уряд. Угорський прем’єр також пов’язує допомогу Україні з банкрутством Угорщини і загрозою для молодих угорців.
Ця кампанія вже давно вийшла за межі звичайної політичної агітації. AP описує використання дезінформації та AI-згенерованих матеріалів, а також білбордів із маніпульованим зображенням Володимира Зеленського. Така візуальна й емоційна тактика потрібна не для переконання скептиків, а для цементування відчуття облоги серед базового електорату Fidesz.
На цьому тлі «секретний звіт» виконує особливу функцію. Він дозволяє Орбану говорити мовою нібито державної достовірності, не відкриваючи перевірюваних даних негайно. Це класична передвиборча технологія силової легітимації: спочатку суспільству пропонують вірити в наявність закритого знання, а вже потім — можливо — показують його частину.
Додатково ситуацію загострює загальний конфлікт Будапешта з Києвом. Угорщина виступає проти значної частини військової та фінансової підтримки України, погрожує блокувати кроки до її вступу в ЄС, а нещодавно ще й затримала великий український транзит готівки й золота на суму близько 82 мільйонів доларів, що спричинило різку реакцію Києва.
Саме ця історія з готівкою й золотом показує, як Орбан вибудовує ширшу рамку. В очах власного виборця він намагається показати Україну не лише як зовнішню проблему, а як джерело прямого втручання, фінансових ризиків і нестабільності всередині Угорщини. Коли такий сюжет підкріплюється мовою спецслужб, він працює сильніше за будь-яку економічну статистику.
Утім, слабкість цієї конструкції поки очевидна: доказів у публічному доступі немає. А це робить звинувачення Орбана не встановленим фактом, а політичною заявою, хай і підкріпленою посиланням на закритий документ. Для демократичного процесу це небезпечний момент, бо грань між національною безпекою і передвиборчою маніпуляцією стає майже невидимою.
Петер Мадяр, своєю чергою, намагається розіграти дзеркальну карту. Він попереджає про ризик російського втручання в інтересах Орбана. Це теж показово: угорська кампанія дедалі більше втрачає внутрішню рамку і перетворюється на боротьбу двох версій зовнішнього впливу — українського у риториці влади та російського у риториці опозиції.
Тут слід розуміти глибший зсув. Колись Орбан будував свою перевагу на темах міграції, традиційних цінностей і конфлікту з Брюсселем. Тепер до цього додається повноцінний безпековий наратив, у якому Угорщина нібито стоїть між війною, іноземним фінансуванням, європейським тиском і змовою внутрішніх опонентів. Це вже не просто популізм, а логіка перманентного надзвичайного стану.
Важливо й те, що економічний контекст працює проти прем’єра. AP прямо вказує на хронічно стагнуючу економіку, занепад соціальних послуг і широкі звинувачення в корупції. У такій ситуації зміщення розмови на зовнішню загрозу стає політично раціональним для влади: воно дозволяє менше відповідати за добробут і більше говорити про виживання нації.
Ще одна причина жорсткості Орбана — природа його суперника. Мадяр не є класичним ліберальним опозиціонером із периферії системи. Він — колишній інсайдер Fidesz, який знає мову влади, її кадрову культуру й слабкі місця. Саме тому Tisza є небезпечнішою за попередні опозиційні проєкти: вона забирає не лише протестний електорат, а й частину колишніх прихильників режиму.
Якщо звіт справді буде оприлюднений, головним питанням стане не гучність заголовків, а якість доказової бази. Чи покаже уряд конкретні фінансові потоки, ідентифікованих донорів, банківські маршрути, юридично верифіковані зв’язки? Чи суспільству запропонують лише набір натяків і формулювань, достатніх для політичного ефекту, але недостатніх для правового висновку? Зараз відповіді на це немає.
У ширшому сенсі угорська кампанія стає тестом для всієї Центральної Європи. Вона показує, як близькість війни Росії проти України змінює виборчу мову в державах регіону: зовнішня політика перестає бути фоном і стає головним інструментом внутрішньої мобілізації. У випадку Орбана цей інструмент використовується максимально жорстко — через страх, змову і делегітимацію опонента як провідника чужих інтересів.
Отже, сьогодні справа не лише в тому, чи доведе Орбан свої звинувачення проти Tisza. Справа в тому, що сама угорська демократія входить у фазу, де силова риторика, секретні звіти й недоведені обвинувачення стають повноцінною виборчою валютою. І якщо саме так влада веде боротьбу за збереження більшості, то ціна квітневого голосування для Угорщини може виявитися значно більшою, ніж просто зміна або незміна уряду.
