Голова європейської дипломатії Кая Каллас 19 березня заявила, що в Євросоюзу є способи обійти угорське вето на позику для України обсягом 90 мільярдів євро, але для цього лідерам потрібна політична сміливість. Перед початком саміту Європейської ради в Брюсселі вона наголосила, що “альтернативи є”, однак їх запуск вимагатиме від столиць не лише технічного рішення, а й характеру.
Ця заява важлива тим, що вперше на такому рівні проблема описується вже не як тимчасовий спір із Будапештом, а як перевірка здатності ЄС зберігати фінансову підтримку України навіть за умов внутрішнього саботажу. Формально йдеться про пакет, який має покрити значну частину потреб Києва у 2026–2027 роках, включно з макрофінансовими потребами, підтримкою оборонної промисловості України та закупівлею необхідного військового обладнання.
Правова рамка для цього рішення була погоджена ще раніше. Рада ЄС 4 лютого оголосила, що працює над механізмом, за яким Євросоюз має надати Україні 90 мільярдів євро у 2026–2027 роках, причому це становить близько двох третин її фінансових потреб на цей період. В основі — запозичення ЄС на ринках капіталу під гарантії бюджетного простору Союзу.
Саме тут і виникає головний політичний конфлікт. Угорщина блокує запуск уже погодженої моделі, посилаючись на суперечку з Києвом через пошкоджений нафтопровід і постачання російської нафти. Каллас прямо заявила, що Угорщина діє “не добросовісно”, а як один із можливих виходів згадала постачання нафти з Хорватії для Будапешта. Тобто Брюссель уже не приховує: аргументи Орбана там сприймають не як технічну проблему, а як політичний шантаж.
За попереднім аналізом Дейком, найважливіше в цій історії — не саме вето, а зміна настрою всередині ЄС. Якщо ще торік Брюссель намагався будь-що зберегти повну одностайність, то тепер дедалі голосніше звучить інша логіка: якщо одна держава блокує вже погоджену допомогу Україні, Союз має шукати обхідний маршрут, навіть ціною політичного конфлікту всередині блоку.
І такі маршрути справді існують. Найбільш чітко їх окреслювали ще у грудні 2025 року, коли Європейська рада погодила, що 90-мільярдна позика може рухатися через enhanced cooperation — посилену співпрацю за статтею 20 Договору про ЄС. Цей механізм дозволяє групі держав просувати спільне рішення без участі всіх, якщо повна одностайність неможлива. У грудневому рішенні прямо зазначалося, що мобілізація ресурсів не повинна впливати на фінансові зобов’язання Чехії, Угорщини чи Словаччини.
Інший варіант — міжурядова конструкція поза класичною бюджетною логікою ЄС, коли група країн формує спільний фінансовий механізм для України окремо від заблокованої угорцями процедури. Єврокомісія ще в грудні 2025 року представляла дві моделі підтримки Києва на 2026–2027 роки: запозичення ЄС і так звану Reparations Loan, тобто позику, пов’язану з майбутніми репараціями та надприбутками від заморожених російських активів. Це означає, що у Брюсселя є не один, а кілька юридично опрацьованих сценаріїв.
Саме тому слова Каллас про “політичний характер” звучать так жорстко. Проблема вже не в тому, чи можна придумати схему фінансування. Проблема в тому, чи готові великі столиці — Берлін, Париж, Рим та інші — перестати поводитися так, ніби угорське вето є непереборною обставиною. Для частини європейських лідерів такий крок означатиме визнати: епоха, коли Орбан міг блокувати ключові рішення для України без серйозної відповіді, має завершитися.
Політична ціна бездіяльності теж очевидна. Якщо кредит не запустять, постраждає не лише макрофінансова стабільність України, а й довіра до самого Євросоюзу як стратегічного гравця. Київ і його партнери побачать, що навіть уже погоджене рішення можна паралізувати через внутрішній шантаж. У момент, коли війна на Близькому Сході відтягує увагу, а Росія намагається скористатися енергетичною турбулентністю, такий сигнал був би особливо небезпечним.
Отже, головний висновок із заяви Каллас простий: у ЄС є інструменти, щоб обійти вето Угорщини і запустити кредит Україні. Питання вже не юридичне, а політичне. І якщо Брюссель справді хоче довести, що підтримка Києва не залежить від примх однієї столиці, найближчі дні стануть тестом не на креативність європейських юристів, а на сміливість європейських лідерів.
