Американська політика знову входить у фазу глибокого внутрішнього напруження. Соціологічні показники, які ще недавно виглядали як коливання в межах політичної боротьби, тепер формують стійку тенденцію: більшість громадян не лише не підтримує чинну адміністрацію, а й загалом не вірить у правильність напрямку розвитку країни.
Рейтинг несхвалення президента Дональда Трампа сягнув 62% — найвищого рівня за обидва його президентські терміни. Паралельно рівень схвалення опустився до 37%, що свідчить про суттєву ерозію підтримки поза ядром його електорату. Ці цифри важливі не самі по собі, а як індикатор ширшого процесу — втрати політичної легітимності.
Ще показовішим є інший параметр: дві третини американців переконані, що країна рухається в неправильному напрямку. Це не ситуативна реакція на окремі рішення, а узагальнене відчуття стратегічної помилки. За попереднім аналізом «Дейком», подібні настрої традиційно виникають у періоди, коли суспільство не бачить зв’язку між політичними діями влади та власним економічним і безпековим досвідом.
Водночас підтримка Трампа залишається майже монолітною всередині Республіканської партії. 85% республіканців схвалюють його діяльність — показник, що практично не змінюється. Але навіть у цьому, здавалося б, стабільному сегменті з’являються тріщини. Частка тих, хто висловлює беззастережну, «сильну» підтримку, знизилася до 45%. Це найнижчий рівень за весь період його перебування у владі.
Розкол стає ще очевиднішим, якщо розглянути внутрішню структуру республіканського електорату. Серед прихильників руху MAGA підтримка майже тотальна — 95%, з яких 61% демонструють тверду лояльність. Натомість серед республіканців, які не ідентифікують себе з цим рухом, рівень схвалення падає до 64%, а сильну підтримку висловлюють лише 13%. Це означає, що партія дедалі більше залежить від ідеологічно консолідованого, але відносно вузького ядра.
Ключовим чинником політичної рівноваги в США традиційно залишаються незалежні виборці. Саме вони визначають результат виборів у критичних штатах і формують загальну динаміку підтримки. І саме тут ситуація для адміністрації виглядає найбільш проблемною: лише 25% незалежних виборців схвалюють роботу президента. Це найнижчий показник за весь період його політичної кар’єри.
Причини такого падіння лежать не лише у політичній площині. Військові рішення, зокрема операція проти Ірану, викликали масове несприйняття, порівнюване з історичними антивоєнними настроями часів Іраку та В’єтнаму. Водночас економічний фактор продовжує підточувати довіру: понад половина американців переконані, що політика адміністрації шкодить економіці, а ще більша частка негативно оцінює загальний стан економічної ситуації.
У сукупності ці тенденції формують складну політичну конфігурацію. Президент зберігає жорстке ядро підтримки, але втрачає периферію — саме ту частину електорату, яка визначає баланс у системі. Партія залишається згуртованою, але ця згуртованість дедалі більше нагадує замкнений контур, відрізаний від ширшого суспільства.
Сигнал, який подають ці цифри, виходить далеко за межі персонального рейтингу. Йдеться про кризу довіри як такої — до інститутів, до політичних рішень, до здатності влади відповідати на запити громадян. У такій ситуації навіть формальна стабільність може виявитися оманливою: коли більшість населення не вірить у напрямок руху країни, будь-яке рішення влади сприймається не як відповідь, а як ще один симптом проблеми.
Америка знову опиняється на роздоріжжі, де питання стоїть не лише про політичні фігури, а про саму модель взаємодії між суспільством і державою. І цього разу відповідь вимагатиме більше, ніж просто зміни риторики.
