Яка готує власне бачення завершення конфлікту та формує новий підхід до політичного тиску, дипломатичних інструментів і двосторонньої взаємодії з Києвом, що робить ситуацію значно менш передбачуваною і потребує від української сторони ретельнішої стратегії.
Сильні сторони й суперечливі обставини роботи Кіта Келлога в українському напрямку
Кіт Келлог був одним із небагатьох представників адміністрації, хто поєднував жорстку військову школу, сформовану ще у В’єтнамі і підкріплену досвідом операції у Перській затоці, із системним розумінням загроз, що походять від Росії. Його погляди ґрунтувалися на переконанні, що диктаторські режими піддаються виключно силі й стримуванню, а не компромісам. Попри нестачу глибокої експертизи щодо України, він постійно покладався на власні цінності, які неодноразово проявлялися у його виступах, поїздках до Києва та оцінках безпекових ризиків. Саме його тверда позиція відрізняла Келлога від багатьох інших посадовців Білого дому.
Утім, робота Келлога на українському напрямку ускладнювалася тим, що окремі представники команди Трампа займали протилежні позиції щодо політики проти Росії. Особливо відчутним був вплив Стіва Віткоффа, який, на відміну від Келлога, тяжів до пом’якшених підходів і часто вступав із генералом у дискусії. Такі суперечки створювали внутрішню напругу та знижували ефективність дипломатичного процесу, що проявлялося у затримках санкційних рішень і неоднозначних сигналах з боку Вашингтона. Келлог, який відкрито засуджував дії Росії та наголошував на загрозах для України, поступово опинився на межі впливу, хоча певний час залишався ключовою опорою для Києва.
Лояльність Келлога до українських інтересів найбільше проявлялася під час його візитів до Києва, які навіть мали символічний вимір. Тимчасове зниження інтенсивності атак під час його перебування в Україні він сприймав як ознаку того, що США здатні демонструвати силу і підтримку. Ці епізоди формували особливу довіру між ним та українською владою. Проте політичні процеси у Вашингтоні поступово зводили його з ключових переговорних платформ, а його незадоволення браком єдності в адміністрації лише посилювало рішення відійти від посади.
Проблеми впливу, внутрішні конфлікти та фактор Росії у формуванні американської політики
Внутрішні суперечності всередині команди Трампа стали визначальними у зменшенні впливу Келлога. Адміністрація часто демонструвала неоднозначні сигнали через боротьбу між двома лініями: прагматичною, що визнавала загрозу з боку Росії, і більш м’якою, схильною до політичних компромісів. Келлог наполягав, що саме Москва не бажає завершення війни і що США мають тиснути на неї, а не на Київ. Однак суперечності між ним і Віткоффом блокували оперативні рішення. Через їхню протидію санкції проти Росії були запроваджені лише після кількох місяців дискусій, що стало символом глибокої розгубленості у Білому домі.
Ситуацію ускладнювали й дипломатичні процеси, де вплив Келлога був зменшений. Трамп уникав його участі в низці ключових зустрічей, включно з переговорами у серпні на Алясці. Для генерала це стало сигналом, що його роль у формуванні політики втрачає вагу, навіть попри його авторитет серед військових та відносну підтримку у Вашингтоні. Обмеження його повноважень поступово знижувало шанси на реалізацію жорсткішого курсу щодо Росії, що й сприяло ухваленню остаточного рішення про відставку.
Сам Келлог сприймав хаотичність структури, яка займалася українським напрямком, як додаткове джерело проблеми. Велика кількість чиновників, що конкурували за вплив, заважала єдиній лінії поведінки щодо України. Генерала дратувала відсутність чіткого визнання того, що саме Росія є стороною, яка блокує будь-які мирні ініціативи. Подібні фактори не лише послабили його політичну позицію, але й показали Києву, що підтримка навіть відданих союзників може стати менш ефективною у складній конфігурації американської влади.
Зміна спецпредставника та нові можливості для України на тлі політичної турбулентності
Призначення Дена Дрісколла замість Келлога створює для Києва як виклики, так і нові перспективи. Хоча Дрісколл не має настільки тривалої історії взаємодії з Україною, він є фахівцем з модернізації Сухопутних сил США, що робить його важливою фігурою в контексті військово-технічної співпраці. Однією з ключових сфер може стати програма дронів, яка готується до реалізації. Це дає Києву можливість не лише зберегти лінію зв’язку з Вашингтоном, але й розширити її новими елементами взаємної зацікавленості.
Зв’язки Дрісколла з іншими впливовими представниками адміністрації, зокрема з віце-президентом Джей Ді Венсом, потенційно можуть посилити роль України як партнера у військовій трансформації США. Проте залишатиметься ризик, що курс Білого дому щодо політичних переговорів може змінюватися під впливом внутрішніх факторів. Тому Києву доведеться вибудовувати співпрацю не як ставку на окрему людину, а як системний процес, що охоплює одразу кілька напрямків політичного та оборонного діалогу.
Крім того, варто враховувати, що політика адміністрації Трампа стає дедалі більш персоналізованою, і зміни в командах можуть відбуватися швидко. У таких умовах Україна має підтримувати стабільну комунікацію, пропонуючи Вашингтону спільні вигоди, а не лише апелюючи до моральних чи історичних аргументів. Досвід Келлога доводить, що індивідуальні союзники здатні відігравати вагому роль, але їхній вплив може зменшитися під тиском політичних реалій. У відповідь Київ повинен діяти стратегічно, посилюючи свою позицію незалежно від кадрових перестановок у США.
