Петербурзький економічний форум давно перестав бути лише майданчиком для розмов про інвестиції. У воєнній Росії він став сценою, на якій Кремль демонструє не стільки економічну привабливість, скільки політичну самотність, замасковану під міжнародну відкритість.
Цьогорічна американська присутність на форумі виглядає особливо показово. До Петербурга з’їжджаються не великі промисловці й не представники мейнстримної дипломатії, а персонажі з периферії західної політики, медіа й культури: праві інфлюенсери, колишні голлівудські зірки, прихильники MAGA, релігійні консерватори й люди з репутаційним шлейфом.
Москва намагається перетворити їхню присутність на доказ, що Росія не ізольована. Але склад гостей говорить радше про інше: Кремль дедалі менше апелює до глобального бізнесу й дедалі більше — до західної антисистемної аудиторії, яка бачить у Росії символ боротьби з лібералізмом, фемінізмом, «воук-культурою» і сучасними соціальними нормами.
За оцінкою Дейком, це вже не економічна дипломатія в класичному сенсі. Це експорт російської культурної пропозиції: Москва продає себе не як ефективний ринок, а як ідеологічний притулок для тих, хто конфліктує із західним мейнстримом у власних країнах.
Серед найпомітніших гостей — Кендес Овенс, американська права коментаторка і подкастерка. Вона побудувала вплив на різкій критиці фемінізму, американської допомоги Ізраїлю, ліберальних еліт і прогресивної політики. Її виступ у Петербурзі прив’язаний до теми великої родини, батьківства й успішної кар’єри — саме того набору слів, який російська влада роками використовує для власної ідеологічної упаковки.
Овенс також стала фігуранткою гучного позову про наклеп у США після неправдивих заяв про Бріжит Макрон. Для Кремля така репутаційна конфліктність не є проблемою. Навпаки, вона додає потрібної драматургії: людина, яку критикують у західному публічному просторі, приїздить до Росії й отримує там сцену.
Інший знайомий символ — Стівен Сігал. Колишній актор бойовиків давно перетворився на постійного учасника російського політичного театру. Він отримав російський паспорт, підтримав анексію Криму, приєднався до прокремлівської партії і послідовно виправдовував російську війну проти України.
Сігал для Москви зручний саме як залишок старої західної популярної культури. Його голлівудське минуле дає Кремлю можливість показувати: навіть у США є відомі люди, які «розуміють Росію». Те, що ця слава давно втратила актуальність, у російській пропагандистській логіці менш важливо, ніж сам факт американського обличчя на сцені.
Окремий випадок — Родні Мімс Кук-молодший, голова Комісії витончених мистецтв США, який опікується, зокрема, суперечливим проєктом розширення Білого дому з новою бальною залою Дональда Трампа. Його поява в Петербурзі важлива не медійною вагою, а статусом: він заявлений як керівник американської делегації на форумі.
Якщо цей статус зберігається, його участь стає першою появою американського посадовця такого рівня на форумі за багато років і першою після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Сам Кук подає поїздку не як політичну місію, а як культурну й християнську. Але в Петербурзі такі розмежування майже неможливі: будь-яка присутність західного чиновника працює на образ прориву ізоляції.
Тому Кремлю не обов’язково, щоб американські гості говорили про санкції, нафту чи геополітику. Достатньо, щоб вони сиділи на панелях, фотографувалися, відвідували монастирі, говорили про культуру, родину, віру й діалог. Саме так політична легітимація часто приходить у м’якій формі — через символи, жести й кадри.
На периферії цього списку — брати Ендрю і Трістан Тейти, які показали прибуття до Москви, але залишили інтригу щодо участі у форумі. Їхня присутність, навіть потенційна, добре вписується в загальний малюнок. Ендрю Тейт став глобальним онлайн-символом агресивної ультрамаскулінності, що збирає мільйони прихильників і водночас викликає різку критику через приниження жінок.
Брати перебувають під кримінальними розслідуваннями в Румунії, а також стикаються з обвинуваченнями у Великій Британії. Вони все заперечують. Для російської сцени їхня суперечлива репутація не є перешкодою, бо Кремль дедалі частіше тяжіє до західних фігур, які самі живуть у конфлікті з правовими, медійними чи культурними інституціями Заходу.
У цьому є чітка логіка. Москва більше не може зібрати на форумі той рівень глобального корпоративного представництва, який мала до війни. Санкції, репутаційні ризики й токсичність російського ринку змінили склад аудиторії. Тепер замість великих брендів Кремль отримує альтернативний набір гостей — людей, які приїжджають не за економічною вигодою, а за ідеологічною сценою.
Петербурзький форум у такому форматі стає дзеркалом нової російської зовнішньої політики. Росія шукає не партнерів для модернізації, а співрозмовників для образи на Захід. Вона пропонує їм мову спільного спротиву: проти ліберальних еліт, проти «воук», проти фемінізму, проти сучасного глобального порядку.
Це дає Кремлю короткостроковий пропагандистський ефект. На внутрішню аудиторію можна показати американців, які приїхали до Росії попри війну. На зовнішню — сигналізувати, що Москва все ще має канали впливу в західних суспільствах, особливо на правому й антисистемному фланзі.
Але така присутність також показує межу російської привабливості. Якщо замість інституційного бізнесу, банків, технологічних компаній і великих інвесторів головними героями форуму стають медійні провокатори й колишні знаменитості, це радше симптом ослаблення, ніж сили.
Кремль намагається перетворити Петербург на антизахідну версію Давоса. Але Давос, за всієї критики, продає доступ до глобального капіталу, ринків і рішень. Петербурзький форум воєнної Росії дедалі більше продає образ цивілізаційного табору, де економіка підміняється ідентичністю, а інвестиційна мова — культурною війною.
Саме тому американський список гостей важливий. Він показує, кого сьогодні здатна привабити Москва: не центр західної політики, а його роздратовані краї; не великі корпорації, а персональні бренди; не стратегічних інвесторів, а людей, для яких Росія стала сценою власного конфлікту із Заходом.
Для України це також має значення. Росія воює не лише ракетами й дронами, а й образами. Вона намагається довести, що її війна не зробила її вигнанцем, що на її форуми досі приїжджають американці, що поруч із Путіним можуть існувати західні голоси. Але якість цих голосів говорить більше, ніж сам факт їхньої присутності.
Петербурзький форум цього року демонструє не повернення Росії до світу, а її нову нішу. Це простір, де авторитарна держава, західні культурні бунтівники й медійні скандалісти знаходять спільну мову в запереченні ліберального порядку. І саме в цьому — справжній зміст американської делегації: не прорив ізоляції, а її ідеологічне оформлення.
