Переговорний процес щодо припинення вогню між сторонами конфлікту набув особливого розмаху за часів адміністрації президента Трампа. Незважаючи на численні заяви про «значний прогрес», що супроводжували повідомлення про часткове припинення вогню в окремих секторах – енергетичній інфраструктурі та в районі Чорного моря – реальність виявилася набагато складнішою. Американські представники двічі оголошували про досягнення компромісу, проте в ході переговорів виникли численні суперечності щодо того, що саме має означати припинення вогню та які об’єкти мають бути включені до угоди.
За початковими домовленостями, які обговорювалися на високому рівні, Україна та США наполягали на тому, щоб припинення вогню охоплювало всі об’єкти цивільної інфраструктури. Водночас російська сторона заявляла, що мова йде виключно про енергетичні об’єкти. Ця розбіжність стала першою у ланцюзі суперечок, адже кожна зі сторін майже негайно почала звинувачувати один одного у порушенні умов домовленостей. Крім того, обговорення щодо Чорного моря теж супроводжувались неточностями: росіяни вважали, що погоджений режим має стати приводом для зняття санкцій з окремих фінансових установ, тоді як українці наполягають на тому, що до угоди має бути включено також зупинення атак на портову інфраструктуру.
За словами високопосадовців адміністрації Трампа, переговорний процес, хоча й не без проблем, рухається у правильному напрямку. Президент Трамп неодноразово підкреслював, що отримує «гарну співпрацю» від Росії та України, і наголошував на тому, що питання припинення бойових дій потрібно вирішити «якнайшвидше». Проте, незважаючи на ці заяви, критики висловлюють сумніви щодо ефективності американської переговорної команди. Аналітики відзначають, що команда, яка представляє США, не має достатнього досвіду у веденні переговорів з російськими дипломантами – експертами з десятиліттями практики та тонкощами радянської та пострадянської дипломатії. На противагу їй стоїть команда, очолювана ветеранами дипломатичної служби, такими як колишній міністр закордонних справ та інші високопосадовці, котрі вже неодноразово демонстрували свою здатність маневрувати у складних переговорних процесах.
Важливим аспектом у переговорах є і те, що адміністрація Трампа, незважаючи на заявлену рішучість, робить поступки, які часто інтерпретуються як слабкість у стратегії. Наприклад, в рамках одного з раундів переговорів було погоджено певні кроки, що фактично ставили Росію у вигідне положення – зняття санкцій з деяких високопосадовців та встановлення умов, які дозволяють агресору отримувати додаткові дипломатичні перемоги. Такі кроки викликали обурення серед українських політиків та широкого суспільства, яке вже давно очікує від міжнародного співтовариства більш рішучих дій щодо припинення війни.
Зліва направо: спеціальний посланник США Стів Віткофф, державний секретар Марко Рубіо та радник з питань національної безпеки Майкл Уолтс під час інтерв’ю в лютому після зустрічі з російськими офіційними особами в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія. Евелін Хокштейн
Особливе занепокоєння викликає те, що американські переговорники не завжди в змозі адекватно реагувати на спроби російської делегації впровадити власні умови. Так, наприклад, під час одного з турів переговорів головний представник США, спеціальний посланець Трампа з питань Росії, неодноразово відтворював російські наративи, зокрема повторюючи заяви про те, що деякі українські регіони, які окуповані Росією, добровільно висловили свою підтримку приєднанню до Росії – твердження, яке не відповідає нормам міжнародного права. Таке позиціонування не лише підриває довіру до американської сторони, а й посилює аргументи російської делегації про те, що переговорний процес ведеться у нерівних умовах.
Деякі експерти, зокрема представники аналітичних центрів і колишні високопосадовці, висловлюють думку, що стиль переговорів, який застосовує адміністрація Трампа, більше нагадує методи бізнес-ділових переговорів у сфері нерухомості, ніж серйозну дипломатичну роботу. За їхніми словами, такий підхід дозволяє залишити співрозмовників у постійному стані невизначеності та нерівноваги, що, в свою чергу, сприяє тому, що Росія отримує додаткові можливості для маневрування. Водночас ця стратегія створює серйозні ризики для трансатлантичної єдності – союзників, які традиційно підтримують Україну у боротьбі проти агресії.
Невдовзі після першої хвилі переговорів з’явилися перші ознаки зневіри серед українського населення. Опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать про те, що близько 75 відсотків українців вважають, що під час переговорів за участі Трампа може бути досягнуто несправедливу або частково несправедливу угоду. Це демонструє, що навіть за умов заяв про поступ, у громадському сприйнятті залишається відчуття, що мирний процес перетворюється на арену, де Росія отримує можливість здобувати дипломатичні перемоги за рахунок компромісів, які шкодять суверенітету України.
З іншого боку, представники Росії наполягають, що переговори мають свій хід, а деякі з кроків, запропонованих американською стороною, свідчать про серйозний намір досягти компромісу. Так, нещодавній візит Кирила Дмитрієва, одного з найвпливовіших представників російського керівництва, до Вашингтону був позиціонований як доказ того, що «значний прогрес» у питаннях припинення вогню має місце. Дмитрієв, перебуваючи під санкціями, отримав дозвіл на в'їзд до Сполучених Штатів, що свідчить про певну готовність обох сторін шукати компроміс, хоч і під тиском зовнішніх та внутрішніх обставин.
Проте, незважаючи на ці заяви, критики наголошують на тому, що суттєвих змін у позиціях сторін поки що немає. Російська делегація, яку очолюють досвідчені дипломати з багаторічним досвідом, явно демонструє перевагу в розумінні тонкощів переговорного процесу. Вони вміло використовують кожну можливість для того, щоб поставити питання з невизначеними термінами та умовами, що залишає американську сторону у ситуації, коли вона змушена адаптуватися до постійно змінюваних обставин. Цей дисбаланс створює враження, що переговорний процес перетворився на суцільну гру в політичні шахи, де навіть незначні поступки можуть мати далекосяжні наслідки для подальшого ходу війни.
Особливо тривожним є те, що така ситуація може мати негативні наслідки не лише для України, а й для міжнародної спільноти в цілому. Якщо американські переговорники не зможуть адекватно протистояти досвідченим російським дипломантам, це може призвести до зменшення впливу США у регіоні та послаблення трансатлантичних зв’язків. Крім того, невизначеність у питаннях припинення вогню може відкрити двері для нових ескалацій, що ще більше поглиблять гуманітарну кризу в Україні та збільшать кількість жертв серед цивільного населення.
З огляду на складність ситуації, експерти закликають до більш ретельного аналізу переговорного процесу та перегляду стратегії американської делегації. Вони вважають, що для досягнення справжнього компромісу необхідно відмовитися від надмірних поступок, які надають Росії можливість здобувати додаткові дипломатичні перемоги. На думку аналітиків, переговорний процес має бути спрямований на встановлення чітких і незмінних умов припинення бойових дій, які не залишать простору для двозначних трактувань з будь-якого боку.
Російська делегація на чолі з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим прибуває до Саудівської Аравії для зустрічі з американськими колегами 18 лютого. МЗС РФ
Водночас, важливо враховувати і те, що переговори відбуваються на фоні загострення військової ситуації в Україні. Обидві сторони конфлікту продовжують вести бойові дії, що свідчить про те, що досягнутий компроміс у переговорах поки що залишається лише ідеєю. Тому для забезпечення миру необхідно не лише досягти домовленостей у дипломатичній площині, а й створити умови для їх реального впровадження на місцях.
За словами представників як української, так і західної спільноти, поточний стан справ у переговорах є сигналом до перегляду пріоритетів та стратегії мирного процесу. Вони наголошують на тому, що будь-які компромісні рішення повинні базуватися на принципах міжнародного права та поважанні суверенітету України. Лише у випадку, коли міжнародна спільнота об’єднає свої зусилля для запобігання подальшій агресії, можна буде говорити про справжній крок у напрямку до стабілізації ситуації у регіоні.
Отже, переговорний процес між США, Росією та Україною продовжує викликати численні суперечності та занепокоєння. Досвідченість російської делегації і нездатність американських представників адекватно протистояти цим викликам створюють умови, за яких можливий компроміс виглядає все менш реалістичним. При цьому кожна сторона намагається використати переговорну арену у своїх політичних цілях, що лише поглиблює кризу довіри між учасниками процесу.
У контексті глобальних викликів і загроз для регіональної безпеки, питання припинення бойових дій набуває особливої ваги. Незважаючи на заяви про досягнутий прогрес, реальні умови на місцях продовжують свідчити про те, що будь-який компроміс має бути ретельно узгоджений із залученням всіх зацікавлених сторін – від українських представників до міжнародних партнерів. Лише комплексний підхід, що враховує як політичні, так і військові аспекти конфлікту, дозволить створити умови для стабільного і справедливого миру.
Нині питання переговорів стає випробуванням не лише для американської дипломатії, але й для всіх країн, які прагнуть забезпечити безпеку у регіоні. Виклики, що постають перед міжнародною спільнотою, свідчать про необхідність конструктивного діалогу та спільних зусиль задля запобігання подальшій ескалації конфлікту. Лише тоді, коли всі сторони зможуть досягти згоди щодо конкретних, чітких і незмінних умов припинення вогню, можна буде говорити про перспективи досягнення миру у регіоні.
Таким чином, аналіз сучасного стану переговорів свідчить про те, що лише через чесний, відкритий і відповідальний діалог можна подолати розбіжності, які сьогодні стають перепоною на шляху до стабільного миру. Від цього залежить не тільки майбутнє України, але й безпека всього регіону, оскільки успішне врегулювання конфлікту може стати прикладом для вирішення інших міжнародних криз. Суспільство, яке прагне справедливості та стабільності, очікує від лідерів рішучих кроків та відмови від надмірних поступок, що ставлять під сумнів принципи міжнародного права та суверенітет держав.
