Європа входить у 2026 рік у стані стратегічної тривоги, де кожна заява ключових політичних акторів миттєво набуває ширшого сенсу. Слова лідера французьких ультраправих про «імперські амбіції» США прозвучали не як риторика опозиції, а як симптом глибшої кризи європейського порядку.
Президент партії National Rally Жордан Барделья різко розкритикував заяви президента США щодо можливого встановлення контролю над Гренландією. Він назвав це прямим викликом суверенітету європейської країни та небезпечним зсувом до логіки «права сильного» у міжнародних відносинах.
Ця позиція виглядає особливо показовою з огляду на те, що ще донедавна американська адміністрація розглядала європейські праві сили як потенційних ідеологічних союзників. Розрив у тональності свідчить: трансатлантичні відносини більше не гарантують автоматичної єдності навіть серед політично близьких таборів.
За попереднім аналізом газети «Дейком», заява Бардельї є не лише критикою Вашингтона, а й спробою перехопити тему суверенітету у традиційного європейського центру. У ситуації, коли правила міжнародного порядку розмиваються, апеляція до «захисту кордонів» стає універсальною мовою мобілізації виборця.
Питання Гренландії в цій логіці виходить далеко за межі Арктики. Для Європи це тест на здатність захищати власних членів і автономні території від тиску навіть з боку союзників. Якщо суверенітет Данії став предметом геополітичного торгу, то жодна країна ЄС не може почуватися повністю захищеною.
Барделья навмисно пов’язав гренландську тему з подіями у Венесуелі, де США діяли жорстко і без багатостороннього мандату. Таким чином він сформував рамку, у якій Сполучені Штати постають як сила, готова діяти поза правилами, якщо це відповідає їхнім інтересам.
Водночас показово, що у своїй промові Барделья майже не згадав Росію. Відповідаючи на запитання журналістів, він визнав її «багатовимірною загрозою», але наголосив на небезпеці прямої конфронтації між ядерними державами. Така обережність вписується у давню лінію National Rally.
Для України цей нюанс має принципове значення. Партія Бардельї історично демонструвала скепсис щодо масштабної військової підтримки Києва і категорично виступала проти розміщення французьких сухопутних військ. Посилення її позицій у Франції означатиме перегляд ролі Парижа в європейській безпековій архітектурі.
Ризик полягає не в різкому розвороті, а в поступовому охолодженні. Франція є одним із ключових гарантів європейської єдності у підтримці України, і будь-яка внутрішня політична турбулентність у Парижі автоматично послаблює переговорні позиції ЄС у відносинах з Москвою та Вашингтоном.
Контекст робить цю заяву ще важливішою. Президент Дональд Трамп дедалі відкритіше демонструє транзакційний підхід до союзів, де гарантії безпеки стають предметом обміну. Для Європи це означає кінець епохи передбачуваності у трансатлантичних відносинах.
На цьому тлі ультраправі намагаються позиціонувати себе як захисників європейських інтересів від надмірного зовнішнього тиску. Барделья прагне показати, що його партія здатна мислити категоріями державного суверенітету, а не лише внутрішнього протесту проти еліт.
Французький фактор набуває особливої ваги з огляду на наближення президентських виборів 2027 року. Юридичні проблеми Марін Ле Пен можуть змінити конфігурацію кампанії, зробивши Барделью фактичним кандидатом від правих. Його міжнародні сигнали вже сьогодні читаються як передвиборча платформа.
Для чинного президента Емманюель Макрон ця ситуація означає подвійну загрозу. З одного боку, тиск з боку США послаблює його позиції як європейського лідера. З іншого — ультраправі перехоплюють мову суверенітету, традиційно притаманну центру.
Європейський Союз у цій конфігурації опиняється між кількома векторами тиску. Росія продовжує гібридну агресію, Китай підточує промислову базу ЄС, а США дедалі частіше діють як жорсткий гравець, а не гарант стабільності. Внутрішні розколи лише посилюють цю вразливість.
Саме тому реакція на заяву Бардельї виходить за рамки французької політики. Вона демонструє, що навіть європейські популісти починають дистанціюватися від США, коли йдеться про порушення базових принципів міжнародного права. Це новий етап у розвитку європейського правого спектра.
У довшій перспективі ключовим питанням стане здатність Європи сформувати власну суб’єктність. Захист суверенітету, підтримка України, енергетична безпека і стримування крайніх сил вимагають не гасел, а узгоджених рішень. Без цього будь-яка критика «імперських амбіцій» залишиться лише політичним жестом.
Події навколо Гренландії показали: правила, які здавалися непорушними, можуть бути поставлені під сумнів у будь-який момент. Те, як Європа відповість на цей виклик, визначить не лише її відносини зі США, а й здатність зберегти власну цілісність у світі, що швидко стає жорсткішим і менш передбачуваним.
