Єврокомісія виводить у публічну площину план, який може стати фінансовим фундаментом для підтримки та відбудова України. Йдеться про використання російські заморожені активи як базу для великого репараційного кредиту на найближчі два роки війни в Україні.
Та ще до офіційної презентації тексту пропозицій Бельгія публічно вдарила по ініціативі. Брюссель заявив: проєкт Єврокомісії не враховує ключові ризики для самої Бельгії та фінансового гіганта Euroclear, на рахунках якого зосереджені суверенні активи Росії у Європейському Союзі.
Суть задуму ЄС полягає в тому, щоб не конфісковувати активи формально, а використати їхню дохідність та грошові залишки як забезпечення. Так формується репараційний кредит для фінансування України, який Київ мав би повертати лише в тому випадку, якщо Москва заплатить повноцінні репарації за агресію.
Для більшості європейських столиць така схема виглядає політично привабливо. Вона дозволяє посилити фінансування України без прямого удару по національних бюджетах і одночасно демонструє виборцям, що за війну в Україні платитиме не тільки європейський платник податків, а й сам агресор.
Бельгія бачить іншу сторону медалі. Її керівництво наполягає, що саме ця країна та Euroclear стануть першою ціллю, коли почнуться правові позови Москви. Російська Федерація вже сигналізувала, що спробує оскаржити будь-які кроки щодо суверенні активи Росії у європейських судах та міжнародних інстанціях.
Тому перша вимога Брюсселя проста й жорстка: країни, які підтримують план, мають взяти на себе всі потенційні юридичні витрати. Ідеться не про символічні суми, а про роки процесів, адвокатів, арешти активів і можливі компенсації, якщо міжнародне право буде трактоване не на користь ЄС.
Друга вимога стосується фінансових гарантій. Якщо суд колись ухвалить рішення, що блокування активів було надмірним і їх треба повернути Росії, Бельгія не хоче залишатися сам на сам із проблемою. Вона наполягає, щоб солідарність ЄС означала і спільну відповідальність за потенційні втрати.
Третій пункт позиції — вимога справедливого розподілу тягаря. Бельгія хоче, щоб країни, де теж зберігаються російські заморожені активи, так само першими відкрили їх для фінансування України. Інакше план перетворюється на асиметричний ризик, де одна держава бере на себе максимум загроз.
Бельгійський міністр закордонних справ Максим Прево прямо говорить про «фрустрацію». За його словами, Єврокомісія не почула аргументи Бельгії і намагається зменшити значення її зауважень. Це публічне звинувачення у відсутності солідарності ЄС б’є не лише по фінансовому, а й по політичному ядру Союзу.
У відповідь Єврокомісія готує більш гнучку конструкцію. Паралельно з використанням активів план передбачає можливість класичного запозичення на ринках капіталу. Така опція дозволяє швидко забезпечити фінансування України, поки юридичні суперечки щодо активів тривають на технічному рівні.
Ідея проста: фінансування України не може чекати роками, поки юристи сперечатимуться про норми міжнародне право. Якщо схема з активами буксує, ЄС виходить на ринок, бере борг під сильний рейтинг і вже потім, по мірі вирішення спорів, компенсує частину навантаження за рахунок російських коштів.
Однак для багатьох держав-членів саме використання російських ресурсів виглядає політично правильним. Вони не хочуть, щоб підтримка і відбудова України повністю лягли на плечі європейських платників податків, тим більше на тлі тривалої санкції ЄС проти Москви та внутрішньополітичного тиску.
Ситуацію ускладнює ще один фактор. Американсько-російський мирний план, що обговорюється паралельно, передбачає можливість створення спільного інвестиційного інструменту, куди можуть бути залучені частина цих же активів. Для Європи це виглядає як спроба використати її ризики для чужих геополітичних угод.
У цьому контексті боротьба за російські заморожені активи перетворюється на елемент ширшої гри. Європейські столиці розуміють: якщо частина активів піде в спільний американсько-російський проєкт, важелі впливу ЄС на післявоєнну відбудову України та майбутню архітектуру безпеки суттєво ослабнуть.
Водночас сам репараційний кредит має й стратегічний сенс. Він дає сигнал: відбудова України — це не одноразова благодійна акція, а довгостроковий проєкт, де агресор рано чи пізно буде змушений заплатити. Для Києва це критично важливо і як фінансування України, і як політична рамка перемоги.
Бельгія ж апелює не лише до страхів, а й до правил. Вона нагадує, що європейські фінансові центри будували свою привабливість на передбачуваності. Удар по Euroclear без чітких юридичних запобіжників може поставити під питання довіру до всієї інфраструктури зберігання резервів у Євросоюзі.
Звідси ключова дилема: як змусити Кремль платити за війна в Україні, не підірвавши власну репутацію фінансової гавані. Єврокомісія стверджує, що запропонована схема не є конфіскацією, а отже не суперечить міжнародне право. Але без широкого політичного консенсусу навіть найкраща юридична конструкція може залишитися на папері.
Позиція Бельгії показова ще й тому, що саме вона вже використовує частину доходів від активів для підтримки України. Проте тепер, коли розмова йде про виведення на інший масштаб, країна вимагає чітких гарантій. Це підсвічує глибинну проблему: солідарність ЄС часто закінчується там, де починаються конкретні ризики.
Для України нинішній конфлікт — це не тільки технічна суперечка між Брюсселем і Брюсселем у різних іпостасях. Від того, чи вдасться погодити схему репараційного фінансування, залежить стабільність бюджетної підтримки, соціальні виплати, оборона та довіра інвесторів, які дивляться на економічна безпека Європи.
Якщо ЄС зможе подолати спротив Бельгії, виробити єдину позицію й запустити механізм, він отримає сильний інструмент тиску на Росію. Якщо ж ініціатива знову загрузне у внутрішніх суперечках, це стане сигналом Кремлю, що навіть у питанні покарання агресора Європа залишається роз’єднаною.
Стратегічно від цієї дискусії залежить не лише, як саме фінансуватиметься відбудова України у 2026–2027 роках. Визначається принцип: чи готовий Захід послідовно поєднувати санкції ЄС з реальними механізмами стягнення шкоди, чи тема репарацій так і залишиться політичним гаслом без практичного змісту.
На тлі затяжної війни, складних мирних переговорів і втоми суспільств саме такі рішення формують нову нормальність. Чим більш послідовною буде відповідь ЄС на агресію, тим менше шансів, що у майбутньому інші авторитарні режими захочуть повторити російський сценарій, сподіваючись уникнути реальної плати за злочин.
