Восьмий рік сотні тисяч рохінджа залишаються в переповнених таборах Бангладеш. Їхні крамниці зруйновані, школи закриті, а виїзд обмежений.
Попри обіцянки міжнародної спільноти допомогти у поверненні на батьківщину, конференція в ООН у Нью-Йорку відбувається без їхньої прямої участі. Для людей, які щодня живуть у бараках і залежні від гуманітарної допомоги, це стало новим ударом.
Організатори пояснюють відсутність делегатів бюрократичними перепонами: труднощами з візами, дозволами на виїзд та гарантіями безпеки.
Представник Бангладеш визнав, що уряд вирішив не шукати рішень. У результаті на конференції виступатимуть лише представники діаспори та активісти із Заходу. Однак самі рохінджа у таборах ставлять під сумнів, чи можуть вони адекватно донести реалії життя в ізоляції.
Голос рохінджа сьогодні звучить лише через відео та телефони. Один із нещодавно обраних представників громади, Сайєд Улла, сказав, що ніхто не запрошував його до Нью-Йорка. «Без нас ця конференція беззмістовна», — наголошує він. Навіть ті, хто відвідує засідання з діаспори, визнають: більшість переселенців перебуває у таборах, і саме вони повинні мати право говорити від свого імені.
Проблема стає ще серйознішою на тлі продовження громадянської війни в М’янмі. Хоча повстанці захопили частину Ракхайну, вони так само, як і хунта, підозрюються в злочинах проти рохінджа. За останні два роки ще 150 тисяч людей змушені були тікати до Бангладеш. Перспектива повернення на батьківщину, яку обговорюють у Нью-Йорку, виглядає дедалі примарнішою.
Для міжнародної спільноти трагедія рохінджа поступово сходить з порядку денного. Генсек ООН Антоніу Гутерріш цього року назвав табори «нульовою точкою» впливу бюджетних скорочень. Менше фінансування означає ще більше злиднів для переселенців, які вже втратили право на громадянство, освіту і роботу.
Критики кажуть, що відсутність делегатів із таборів на конференції лише поглиблює розрив між рішеннями дипломатів та реальними потребами людей. За словами одного з активістів, «ООН могла б спробувати сильніше». Поки ж самі рохінджа залишаються статистами у власній драмі, а їхнє майбутнє вирішують без їхньої присутності.
