Сила суспільної готовності
Україна вже понад два роки живе у стані великої війни, і кожна людина відчуває її вплив. Суспільство переживає величезний психологічний і фізичний тиск, але попри це зберігає внутрішню стійкість. Опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене у вересні 2025 року, показало, що понад половина дорослих громадян, які нині не служать у війську, готові взяти зброю й стати до лав Сил оборони. Це свідчення не лише патріотизму, а й глибинного розуміння того, що без активного опору українське майбутнє не зможе існувати.
За даними соціологів, 54% респондентів зазначили, що готові захищати країну. При цьому 23% обрали категоричне «однозначно готові», ще 31% – «скоріше готові». Це означає, що більшість не просто емоційно підтримує державу, а реально усвідомлює власну відповідальність. Водночас 38% громадян відповіли, що не готові брати до рук зброю: серед них 15% вагаються, а 23% відкидають таку можливість.
Ці результати набувають особливого значення, якщо згадати про міжнародний контекст. У багатьох країнах, де війна є лише гіпотетичним сценарієм, готовність значно нижча. У США готовність захищати державу висловили 41% опитаних, у Польщі – 45%, у Німеччині – лише 23%. Український показник значно перевищує середній по ЄС рівень у 32%. Це підтверджує, що для українців питання оборони – не абстракція, а життєва необхідність.
Слід розуміти, що така готовність не формується сама по собі. Це наслідок багаторічних випробувань, втрат і усвідомлення, що свобода ніколи не буває гарантованою. Українці добре знають: їхня незалежність можлива лише за умови, що кожен зробить власний внесок у спільну боротьбу.
Чоловіки та жінки у готовності до оборони
Результати опитування яскраво демонструють, що готовність захищати країну не є виключно «чоловічою справою». Так, серед чоловіків рівень готовності сягає 63%, але майже половина жінок – 46% – також висловили готовність зі зброєю в руках боронити свою землю. Це надзвичайно важливий показник, який свідчить про трансформацію суспільної свідомості.
Жінки, які раніше здебільшого розглядали себе як тилову підтримку, сьогодні все частіше бачать свою участь у захисті держави не лише через волонтерство чи гуманітарні проекти, а й у безпосередній службі. Це відображає не лише рівність, але й колективний характер боротьби, коли кожен громадянин має значення.
Ще один важливий аспект – віковий розподіл. Серед чоловіків до 60 років готовність становить 60–64%, що говорить про стабільність цієї тенденції незалежно від покоління. Молодші українці, які тільки починають свій життєвий шлях, так само, як і зрілі громадяни, усвідомлюють ризики та відповідальність.
Ця картина розвіює міфи про пасивність молоді чи байдужість старшого покоління. Українці різного віку демонструють однакову рішучість, яка робить суспільство єдиним цілим у найважчі часи.
Українська готовність у світовому вимірі
Соціологи наголошують: для українців питання захисту держави не є віддаленим сценарієм. У той час як мешканці інших країн часто відповідають на такі питання абстрактно, українці живуть у реальності, де війна торкається кожного. Саме тому рівень готовності в Україні значно ближчий до реальної поведінки.
Якщо порівняти показники з європейськими країнами, стає очевидним, що українці є одним із найбільш мотивованих суспільств у світі. 62% готових боронити державу у 2023 році, і 54% у 2025-му серед тих, хто не служить зараз, – це цифри, які вражають. Навіть у Польщі, яка має довгу історію боротьби за незалежність і відчуває загрози на кордонах, цей показник нижчий.
Такі результати пояснюються безпосереднім досвідом: війна навчила українців цінувати власну державність більше, ніж будь-які декларації чи гасла. У цьому сенсі Україна стала унікальним прикладом для світу – країною, де готовність до оборони виходить далеко за межі армії та охоплює суспільство в цілому.
Український приклад ставить питання і для інших країн: наскільки готовими вони є до захисту власних цінностей, якщо одного дня доведеться зіткнутися з реальною загрозою.
Соціологічна надійність результатів
Дослідження КМІС проводилося методом телефонних інтерв’ю серед 1023 респондентів у віці від 18 років. Вибірка була випадковою і статистично зваженою, щоб відобразити ситуацію у всіх регіонах країни. Формальна похибка становить близько 4,1%, що є стандартом для подібних досліджень.
Втім, соціологи наголошують: під час війни завжди існують фактори, які можуть впливати на точність результатів. Деякі люди через стрес чи особисті обставини можуть відповідати не зовсім так, як діяли б у реальній ситуації. Однак загальна тенденція настільки виразна, що сумнівів у її правдивості немає.
Це дослідження є важливим не лише як зріз суспільних настроїв, але й як сигнал для держави та міжнародних партнерів. Воно підтверджує, що Україна має величезний людський ресурс для оборони, а також суспільну згуртованість, якої часто бракує іншим країнам.
Значення для майбутнього
Готовність українців зі зброєю в руках захищати свою країну – це не просто показник. Це відображення внутрішньої сили нації, яка здатна вистояти навіть у найскладніших обставинах. Понад половина громадян, які не мають обов’язку служби, добровільно заявляють про готовність піти на фронт, якщо виникне така потреба. Це робить Україну особливою серед інших держав.
Водночас ці дані мають стати основою для формування державної політики. Підготовка, навчання, створення умов для ефективної мобілізації – усе це має базуватися на розумінні, що суспільство готове, але потребує організації та підтримки.
Український приклад доводить, що навіть у найважчі часи люди здатні об’єднуватися навколо ідеї свободи. І ця єдність – головна запорука перемоги.
