Поки світ звикає до затяжної війни в Європі, її технологічні наслідки вже змінюють баланс сил далеко за межами континенту. Україна, яка за два роки перетворилася на лабораторію сучасної війни, починає експортувати не лише зброю чи рішення, а й саму логіку оборони. Близький Схід став наступним полігоном для цього досвіду.
Останні заяви президента Володимира Зеленського фактично фіксують новий дипломатичний і безпековий тренд: країни Перської затоки формують запит на українські технології протидії дронам. Йдеться не про символічну співпрацю, а про системні домовленості — з Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром уже погоджено рамки взаємодії.
Причина цього повороту очевидна. Після загострення конфліктів за участю Ірану регіон зіткнувся з тією ж загрозою, яку Україна відчула раніше за інших — масованими атаками дронів-камікадзе, зокрема типу «Шахед». Інфраструктурні удари по енергетичних об’єктах показали вразливість навіть найбагатших держав.
За попереднім аналізом газети «Дейком», саме асиметричний характер цієї загрози — дешеві дрони проти дорогих систем захисту — змусив країни Близького Сходу переглянути підходи до безпеки. Україна в цьому контексті виглядає не просто партнером, а носієм унікального досвіду адаптації до нової війни.
Йдеться насамперед про інтегровані системи ППО, мобільні групи перехоплення, цифрову координацію та тактичні рішення, які дозволяють знижувати ефективність атак. Українські військові, інженери та аналітики фактично створили нову модель протидії безпілотникам у реальному часі бойових дій.
Ключовим елементом домовленостей стає не лише передача знань, а й спільне виробництво. Це означає, що оборонна співпраця переходить у фазу індустріалізації: створення спільних підприємств, локалізація технологій, обмін компонентами. У цьому контексті Україна інтегрується в оборонну економіку Перської затоки.
Не менш важливою є енергетична складова. Україна розраховує на постачання дизеля та інших критичних ресурсів, які залишаються ключовими для підтримки військової та цивільної інфраструктури. Таким чином формується взаємозалежність: безпека в обмін на енергію.
Цей формат співпраці має стратегічний вимір. Країни регіону традиційно орієнтувалися на західні оборонні системи, однак нові загрози вимагають більш гнучких рішень. Український досвід, сформований під постійним тиском, виявився ближчим до реальних умов сучасних конфліктів, ніж класичні моделі оборони.
Окремий сигнал — інтерес з боку Бахрейну та Оману, а також переговори з Йорданією та Кувейтом. Це свідчить про ефект «ланцюгової реакції»: регіон починає колективно переосмислювати підходи до протиповітряної оборони та військових технологій.
Важливо й те, що Україна вперше системно виходить на ринок безпекових послуг як експортер знань. Це новий етап — від отримувача допомоги до суб’єкта, який формує порядок денний. У глобальному контексті це змінює її позицію в системі міжнародних відносин.
Серед ключових факторів успіху — швидкість адаптації, інновації у сфері дронів, бойовий досвід ЗСУ, розвиток ППО, цифровізація війни, військові технології та оборонне партнерство. Саме ці елементи формують нову експортну пропозицію України.
Водночас ризики залишаються. Передача технологій і досвіду потребує чітких механізмів контролю, щоб уникнути їхнього потрапляння до третіх сторін. Крім того, баланс між власною безпекою та міжнародними зобов’язаннями вимагатиме від Києва стратегічної обережності.
У підсумку, Близький Схід стає не просто новим напрямком дипломатії, а простором, де формується нова архітектура безпеки за участю України. І якщо ця модель виявиться ефективною, вона може стати шаблоном для інших регіонів, які стикаються з подібними загрозами.
Україна, яка ще вчора шукала підтримки, сьогодні сама стає джерелом рішень. І саме це — головна зміна, яка визначатиме її роль у світі найближчими роками.
